Доводи розсудку

Енн вiдповiла належним чином, а потiм довiдалась у Мерi про ii чоловiка.

– Ах, Чарлз ще о сьомiй годинi пiшов на полювання. Пiшов, хоч я йому й пояснила, як менi погано. Сказав, що не затримаеться, але вже майже перша, а його й досi немае. Можу тебе запевнити, що я жодноi живоi душi не бачила протягом цього довгого ранку.

– Але ж твоi дiти були з тобою?

– Так, були, але я не могла довго терпiти iхнього галасу; вони ж такi неслухнянi, що менi вiд них бiльше шкоди, нiж користi. Маленький Чарлз не зважае на жодне мое слово, а Волтер дедалi стае таким же.

– Що ж, незабаром тобi стане краще, – весело вiдповiла Енн. – Ти ж знаеш, що я вмiю тебе лiкувати. Як твоi сусiди з Великого Дому?

– Не можу тобi сказати. Сьогоднi я нiкого з них не бачила, окрiм мiстера Мазгроува. Вiн поговорив зi мною через вiкно, сидячи верхи на конi; i хоч я сказала йому, як менi зле, нiхто з них не прийшов до мене. Мабуть, його дочкам не хотiлося гуляти, а хiба ж вони стануть утруднюватися задля iнших?

– Мабуть, ти iх ще побачиш.

– Повiр, я не хочу iх бачити. Як на мене, вони нестерпнi балакухи та реготухи. Ах! Енн, менi так погано! І як ти могла не приiхати в четвер?

– Моя люба Мерi, пригадай, яку записку ти менi надiслала! Таку веселу записку про те, що тобi надзвичайно добре, i менi немае потреби поспiшати; отже, ти зрозумiеш, як менi хотiлося залишитися з ледi Рассел до останнього; i до того ж я тодi була дуже зайнятою, у мене було так багато справ, що я нiяк не могла покинути Келлiнч ранiше.

– Боже мiй! Якi в тебе могли бути справи?

– Дуже багато справ, можу тебе запевнити. Усi вiдразу не зможу пригадати, назву лише деякi з них. Я робила дублiкат списку книг i картин батька. Я декiлька разiв ходила з Маккензi до саду, намагаючись збагнути i пояснити йому, якi з рослин Елiзабет треба доручити ледi Рассел. І до того ж у мене були своi дрiбнi клопоти – упорядкувати книги й ноти, наново вкласти валiзи, бо я вчасно не здогадалася, що саме вирiшать навантажити на вози. І ще, Мерi, менi довелося виконати один важкий обов'язок: я вiдвiдала майже всiх у нашiй парафii й з усiма попрощалася.

– Он воно що! – І пiсля коротенькоi паузи: – Але ж ти не питаеш, як ми вчора обiдали в Пулiв?

– То ти була там? Я не питала, бо думала, що тобi довелося вiд цього вiдмовитись.

– Та нi! Я там була. Учора менi було дуже добре, i до сьогоднiшнього ранку я почувалася зовсiм здоровою.