Серця трьох

Хоча Дiк, треба сказати, надто гарячий для бриджу… Так, щастило, як гравцю на бiржi… Ха-ха! Я гарячий? Ха-ха!.. Так?… Скажiть Гаррi, що я зникну тижнiв на два… Поiду вудити форель… Знаете, весна, струмочки дзюрчать, у деревах бродить сiк, розпускаються бруньки, зацвiтають квiти… Так, на все добре. І тримайтеся обома руками за «Темпiко петролеум». Якщо вони трiшки впадуть пiсля того, як цей мiннесотський фермер закiнчить грати на пiдвищення, купiть ще. Я теж збираюся так зробити. Це все одно що знайти грошi… Авжеж… Атож, безперечно… Занадто це солiднi папери, щоб отак – нi з сього нi з того – взяти й продати iх, адже вони, можливо, нiколи бiльше не подешевшають… Ну, звичайно, я знаю, що кажу.

Я поспав сьогоднi вiсiм годин i ще не випив нi краплi… Так, так… До побачення.

Не вставаючи з крiсла, Френк потягнув до себе стрiчку бiржового телетайпа i лiниво пробiг ii очима; те, що в нiй повiдомлялося, не викликало в нього особливого iнтересу.

Повернувся Паркер, тримаючи в руках кiлька тоненьких вудок; кожна з них була взiрцем мистецтва i майстерностi.

Френк миттю пiдхопився з крiсла, вiдкинув телеграфну стрiчку, про яку вiдразу забув, i радий, як хлопчисько, що розглядае iграшки, хвацько заходився пробувати iх. Вiн то змахував вудками, аж волосiнь свистiла, мов батiг, то обережно спритним рухом закидав ii пiд високу стелю, нiби на другому кiнцi кiмнати був невидимий ставок, у якому таемниче виблискувала форель.

Знову задзеленчав телефон. Обличчя Френка спалахнуло гнiвом.

– Бога ради, поговори ти, Паркере, – наказав вiн.

 – Якщо це знову якась жiнка, котра грае на бiржi, скажи, що я вмер або п’яний, або захворiв на тиф, або одружуюся – словом, вигадай щось.

Пiсля недовгоi розмови спокiйним, ввiчливим тоном, що так пасував до вишуканого стилю цiеi холодноi кiмнати, Паркер промовив у слухавку: «Одну хвилинку, сер», – i, прикривши ii рукою, сказав:

– Це мiстер Беском, сер. Вiн просить вас.

– Скажи мiстеру Бескому, щоб вiн iшов до дiдька, – вiдповiв Френк, замахнувшись так, начебто хотiв хтозна-куди закинути вудку; i справдi, якби волосiнь описала ту дугу, яку накреслив його зачарований погляд, вона вилетiла б у вiкно i, цiлком iмовiрно, на смерть перелякала б садiвника, що стояв навколiшках й пересаджував кущ троянди.

– Мiстер Беском каже, що це щодо становища на бiржi, сер, i що вiн затримае вас не бiльш як на п’ять хвилин, – наполягав Паркер, але так делiкатно i м’яко, немов переказував якесь зовсiм несуттеве, дрiб’язкове доручення.