Серця трьох

Коли його поклали на стiл, багато юнакiв у нашому мiстi могли б засоромитися своеi постави. Вiн завжди ретельно дбав про себе, сер, – я маю на увазi всi цi вправи, що вiн щоранку по пiвгодини виконував у лiжку. Нiщо не могло йому завадити. Вiн називав це своiм культом.

– Атож, постать у батька була рiдкiсна, – лiниво вимовив Френк, дивлячись на бiржовий телеграф i кiлька телефонних апаратiв, установлених ще його батьком.

– Чудова, – переконливо ствердив Паркер. – Ваш батько був стрункий, як аристократ, незважаючи на ширококостiсть, могутнi плечi й груди.

Молодий Френк Морган, що успадкував вiд свого батька не тiльки постать, а й чимало мiльйонiв, безтурботно розвалився в широкому шкiряному крiслi й витягнув ноги, зовсiм як могутнiй лев у клiтцi, не знаючи, куди подiти своi сили. Розгорнувши ранкову газету, вiн прочитав заголовок, що повiдомляв про новий зсув на К’юлебрськiй дiлянцi Панамського каналу.

– Добре, що ми, Моргани, не схильнi до повноти, – позiхаючи, промовив вiн, – а то я мiг би i розтовстiти вiд такого життя… Правда, Паркере?

Старий камердинер, не розчувши, знiяковiло подивився на свого хазяiна.

– Так, сер, – поспiшно вiдповiв вiн. – Тобто я хочу сказати: нi, сер. Ви тепер маете найкращий вигляд.

– Нiчого подiбного, – впевнено заявив молодик. – Я, можливо, i не розжирiв, але безумовно обм’якнув… Га, Паркере?

– Так, сер… Тобто нi, сер… Я хотiв сказати: нi, сер. Ви все такий самий, яким повернулися з коледжу три роки тому.

– І вирiшив, що неробство – мое покликання, – розсмiявся Френк. – Паркере!

Паркер шанобливо витягнувся. Проте його пан вже занурився в глибокий роздум, немов намагався позбутися проблеми надзвичайноi важливостi, а рука його раз у раз смикала маленькi настовбурченi вусики, якi вiн вiднедавна почав вiдрощувати.

– Паркере, я iду рибалити.

– Так, сер.

– Я виписав кiлька вудок. Будь ласка, склади iх i принеси сюди, я хочу оглянути. Я гадаю, що поiхати тижнiв на два кудись у лiс – це для мене найкориснiше.

– Так, сер. Я читав про нього, сер.

Паркер уже стояв бiля дверей i чекав тiеi хвилини, коли балакучiсть молодого пана вичерпаеться, аби виконати його доручення.

– Авжеж, пишатися тут нiчим – старий розбiйник!

– О нi, сер! – заперечив Паркер.