Серця трьох

Яка тонкiсть почуттiв! Торес з гордiстю подумав i про тонкiсть власних почуттiв, i навiть привiтав себе в душi з тим, що так правильно розгадав таемнi помисли Леонсii. Тепер уже вiн подбае, вирiшив Торес, аби цей юнак, що повинен умерти наступного ранку, не врятувався й не уникнув страти. Для нього було зрозумiло одне: чим швидше Генрi Морган помре, тим швидше вiн матиме Леонсiю.

– Не будемо бiльше про це говорити… поки що, – сказав вiн iз лицарською галантнiстю, не менш галантно потиснувши руку Леонсii.

Вiн пiдвiвся з колiна i пильно подивився на неi.

Вона вiдповiла йому вдячним потиском i, визволивши свою руку, теж пiдвелася.

– Ходiмо до наших, – сказала вона. – Адже вони обмiрковують план порятунку Генрi Моргана.

Коли вони вийшли на терасу, розмова враз урвалася, немов присутнiсть Тореса викликала недовiру.

– Ну, надумали щось? – поцiкавилася Леонсiя.

Старий Енрiко, незважаючи на свiй вiк, був такий стрункий i статний, як будь-котрий iз його синiв, тiльки похитав головою.

– Я можу, якщо ви дозволите, запропонувати вам один план, – почав було Торес, але вiдразу замовк, побачивши застережливий погляд Алесандро.

На алеi, що вела до веранди, з’явилося двое обшарпаних хлопчакiв. На вигляд iм було не бiльше як десять рокiв, але хитрi очi й такий самий вираз обличчя додавав iм вiку. Одягненi вони були кумедно: один – у сорочку, а другий – у штани. Проте яка сорочка! І якi штани! Були вони старi, парусиновi й у свiй час належали дорослiй людинi: хлопчисько ж натягнув iх на себе до пiдборiддя й обв’язав мотузкою навколо шиi, щоб вони не злетiли, а руки просмикнув у дiри, що зяяли на мiсцi бiчних кишень.

Унизу штани були обрiзанi ножем – за його зростом. На другому хлопчиськовi була чоловiча сорочка, подiл якоi волочився по землi.

– Геть! – гаркнув на них Александро.

Однак хлопчисько в штанях незворушно зняв камiнь, що нiс на головi, й витяг з-пiд нього лист. Алесандро нахилився через балюстраду, узяв листа i, глянувши на адресу, передав Леонсii, а хлопчиськи взялися канючити грошi.

Френк, дивлячись на це кумедне видовище, мимоволi розсмiявся, кинув кiлька срiбних монеток, i сорочка зi штанами негайно подалися алеею геть.

Лист був вiд Генрi. Леонсiя швидко пробiгла його очима. Вiн не скидався iй на прощальний, бо писала його людина, котра не збиралася вмирати, якщо, звичайно, не станеться чогось непередбаченого.