Серця трьох

– Слухай, що я тобi скажу, – почав Френк, просяявши вiд думки, що спала йому в голову. – Хтось мае витягти тебе з цiеi брудноi iсторii. І зробить це не хто iнший, як Френк – компаньйон фiрми «Морган i Морган»! Можеш залишатися тут або податися на острiв Бика й почати там розвiдку, а я повернуся й поясню все Леонсii та ii рiднi…

– Якщо вони не вб’ють тебе перше, нiж ти поясниш iм, що ти – це не я, – гiрко зауважив Генрi. – От лихо з цими Солано! Вони спочатку стрiляють, а вже потiм розмовляють. Вони не слухатимуть жодних доказiв, доки не вб’ють супротивника.

– І все ж я спробую щастя, голубе, – запевнив його Френк, запалавши бажанням усунути сумне непорозумiння мiж Генрi та його коханою.

Проте його хвилювало дивне почуття вiд згадки про неi. Йому було невимовно шкода, що ця чарiвна iстота по праву належить людинi, так схожiй на нього. Френку знову привидiлася дiвчина там, на березi, коли, охоплена суперечливими почуттями, вона то пригорталася з любов’ю до нього, то нападала на нього з гнiвом i презирством.

– Чому зiтхаеш? – глумливо запитав його Генрi.

– Леонсiя на диво вродлива дiвчина, – вiдверто зiзнався Френк. – Але вона твоя, тому я подбаю, аби вона повернулася до тебе. Де та обручка? Якщо я через тиждень не надiну ii на палець Леонсii вiд твого iменi й не повернуся сюди iз добрими звiстками, можеш вiдрiзати менi не лише вуха, а й вуса.

За годину до берега Тельця пiдiйшла шлюпка з «Анжелiки», яку вислав капiтан Трефезен на поданий iз берега сигнал.

– Ще двi речi, Френку. По-перше, забув тобi сказати, що Леонсiя – зовсiм не Солано, хоч вона цього й не знае. Про це менi сказав сам Альфаро. Їi прийнято як дочку, але старий Енрiко обожнюе ii, хоча в неi немае анi краплi його кровi i вона навiть не однiеi з ним нацiональностi. Альфаро нiколи не розповiдав менi подробиць, сказав тiльки, що вона не iспанка. Я навiть не знаю, хто вона: англiйка чи американка. Вона досить добре розмовляе англiйською, хоча вивчила цю мову в монастирi.

– Не дивно, що вона з таким презирством i ненавистю поставилася до мене! – розреготався Френк. – Адже вона думала, нiби я – це ти. І вона вважала – та й досi вважае – що це ти загнав ножа в спину ii рiдному дядечковi.

Генрi кивнув i повiв далi:

– По-друге, про що я хочу тебе попередити, – це дуже важливе.