Серця трьох

Нарештi Френк випустив восьму, й останню, кулю i раптом без особливого задоволення згадав, що нарахував усього сiм пострiлiв вiд незнайомця. Тодi вiн обережно висунув свiй корковий шолом iз-за пальми – у шолом негайно влучила куля.

– Якоi системи у вас револьвер? – холодно-ввiчливим тоном поцiкавився вiн.

– Кольт, – почулася вiдповiдь.

Френк смiливо вийшов зi свого укриття.

– У такому разi ви вичерпали весь свiй запас. Я лiчив пострiли. Вiсiм. Тепер ми можемо поговорити.

Незнайомець теж вийшов з-за дерева.

І Френк замилувався його стрункою постаттю, яку не мiг спотворити навiть костюм, що складався з брудних парусинових штанiв, тiльника i сомбреро з обвислими крисами. Ба бiльше: Френку здалося, що вiн уже десь бачив цю людину, хоча йому й на думку не спало, що вiн дивиться на власну копiю.

– Поговорити! – фиркнув незнайомець i, вiдкинувши револьвер, вихопив ножа. – Ось вiдрiжу тобi вуха, а потiм, може, i скальп здеру.

– Чи ба! Якi милi й добрi звiрi водяться в тутешнiх лiсах, – у тон йому заговорив Френк, вiдчуваючи, як у ньому наростають гнiв i обурення.

Вiн теж вихопив свiй мисливський нiж, зовсiм ще новенький i блискучий. – Краще поборiмося без усiлякоi рiзанини, як у дешевому кримiнальному романi.

– Менi потрiбнi твоi вуха, – люб’язно заперечив незнайомець, повiльно атакуючи Френка.

– Гаразд. Хто перший буде покладений на обидвi лопатки, той i вiддасть своi вуха переможцю.

– Згодний! – молодик у парусинових штанях заховав ножа.

– Шкода, що тут немае кiноапарата, щоб зняти цю сцену, – посмiхнувся Френк, i собi ховаючи ножа. – Я лютий, як сто чортiв! Як найлютiший iндiанець! Бережися! Я тебе будь-що покладу на лопатки!

Сказано – зроблено, але блискавичний натиск Френка привiв до найганебнiших результатiв: незнайомець, на перший погляд, здавалося б, здатний витримати будь-який натиск, як тiльки вони зiйшлися, впав на спину. Це була хитрiсть: пiднявши ногу, вiн штовхнув Френка в живiт, та так, що той, перекинувшись у повiтрi, перелетiв через нього.

Вiд падiння у Френка аж дух забило, а тут ще супротивник навалився на нього всiею вагою. Френк лежав на спинi, не в змозi вимовити й слова, як раптом помiтив, що незнайомець iз великою цiкавiстю розглядае його.

– Навiщо тобi цi вусики? – запитав незнайомець.

– Гаразд, не розмовляй, вiдрiзай вуха, – проговорив Френк, як тiльки вiдновився його подих. – Вуха твоi, а вуса – моi. Ми щодо них не домовлялися.