Серця трьох

– Історiя, яку розповiв менi цей хлопець, на вигляд правдива, – пояснив Рiган. – Вiн каже, що народився на цьому самому Москiтовому Березi й дiзнався про скарб iз документiв, якi зберiгаються в iхнiй родинi. Проте я, звичайно, не йму вiри жодному його слову. В мене немае нi часу, нi бажання цiкавитися тим, що нiяк не стосуеться моiх справ.

– Дивно, що сер Генрi помер майже бiдняком, – зауважив Френк; вiн насупив брови, й одразу проявилася морганiвська впертiсть, – а захований ним скарб так нiхто i не знайшов.

– Ну що ж, бажаю успiху в риболовлi, – добродушно посмiхнувся Рiган.

– А все ж таки я хотiв би побачитися iз цим Альваресом Торесом, – заявив юнак.

– Усе це – золото для дурнiв, – продовжував Рiган. – Хоча, мушу зiзнатися, iсторiя, що розповiв менi цей хлопець, може бути цiлком правдивою. Можливо, коли б я був молодшим… проте менi, очевидно, усе життя призначено просидiти тут.

– Чи не знаете, де б я мiг знайти його? – нетерпляче запитав Френк, усупереч власнiй волi засовуючи шию в сильце Долi, що втiлилася в образi Томаса Рiгана, яке вона приготувала, аби спiймати його.

…Побачення вiдбулося наступного ранку в кабiнетi Рiгана. Сеньйор Альварес Торес здригнувся, коли побачив Френка, але вiдразу опанував себе. Це вiдразу ж спостерiг Рiган, i, посмiхнувшись, запитав:

– Що, старий пiрат власною персоною, га?

– Так, схожiсть просто разюча, – збрехав або майже збрехав Торес, бо хоч i спостерiг подiбнiсть Френка iз сером Генрi Морганом, але водночас перед ним постав образ iншоi, живоi людини, що нагадувала i Френка, i сера Генрi так само, як i вони обидва були схожими мiж собою.

Френк був молодий, а молодiсть не знае перешкод. Хутко розгорнули сучаснi атласи й стародавнi географiчнi карти, документи, писанi споловiлим чорнилом на пожовклому вiд часу паперi, – i не минуло й пiвгодини, як Френк заявив, що вiдтепер рибалитиме тiльки на Бику або на Тельцi, тобто на одному з двох острiвцiв, що лежать у лагунi Чiрiквi, де, як запевняв Торес, закопано скарб.

– Сьогоднi ж увечерi виiжджаю потягом у Новий Орлеан, – оголосив Френк. – Тодi я встигну на один iз пароплавiв «Юнайтед фрут компанi», який прямуе в Колон. Учора, перш нiж лягти спати, я все розвiдав.

– Тiльки не наймайте шхуни в Колонi, – порадив Торес, – краще прямуйте верхи до Белена. Там найлiпше це зробити, також i матроси-тубiльцi простiшi, а й усякi формальностi теж.

– Добре, – погодився Френк. – Менi давно хотiлося побачити тамтешнi краi.