Пригоди «Сліпучого»

Нi, наш брат не такий. Будьте певнi, що якби хлопчину щось спромоглося довести до розпачливих слiз, то за кiлька день не забув би цього. А у цих дiвчат, то в них просто вдача така нещира: плачуть, а не вiдчувають i сотоi частки тоi образи, на яку скаржаться. Запевне це так!.. Рюмсають, мабуть, тому, що це iм до вподоби!.. Та ще й до вподоби iм робити комусь на капость, надто нам, хлопцям!.. Отже, й утручаються в усi нашi справи!..»

Отак мудро мiркуючи, Джо разом iз тим усмак працював коло своеi тарiлки.

Де ж пак не набути доброго апетиту, прогнавши велосипедом через довженний парк вiд Клiф-Гауса й аж до самiсiнького Захiдного передмiстя?!

Батько iнодi скоса зиркав на сина.

Мiстер Бронсон був чоловiк середнього вiку, доладно сформований, кремезний та негладкий. Обличчя мав енергiйне, риси гострi, клинуватi, пiдборiддя квадратне й уперте… Проте добрi очi i якiсь зморшки в кутиках бiля рота виявляли не суворiсть, а нахил до гумору.

Батько й син були страшенно подiбнi один до одного, це враз впадало в око. Обидва мали широке чоло, мiцнi випнутi щелепи, а що вже очi в обох, то – урахувавши рiзницю в лiтах – були вони такi однаковiсiнькi, мов двi пари горошин, що вилущено iх з одного стручка.

– Ну, а як ти, Джо? Чи все гаразд? – запитав нарештi мiстер Бронсон.

Обiдати скiнчили, й усi пiдвелися зi своiх мiсць.

– А не знаю, – безжурно вiдповiв Джо, а далi додав. – Завтра iспити, то там буде видко!

– Ти куди? – спитала його мати, як вiн пiшов уже до дверей.

Це була висока, струнка жiнка з такими ж карими очима, як у Бессi, i так само гнучка та пластична в рухах.

– Іду до себе! – вiдповiв Джо i додав. – Вчитися!

Мати нiжно схилилася до нього, пестливо пригладила йому чуприну й поцiлувала. Мiстер Бронсон усмiхнувся, ухвалюючи синiв намiр, i Джо побiг сходами на другий поверх, твердо налаштувавшись уп’ястися у книжки й скласти завтрашнього iспиту, хоч там що.

Опинившись у себе в кiмнатi, вiн замкнув дверi й умостився бiля бюро, де було геть усе, що потрiбно школяревi пiд час навчальноi працi.

Перебiг очима по книжках своiх. Насамперед Джо взявся до пiдручника iсторii, бо iспити мали початися саме з неi. Розгорнувши книжку на закладенiй сторiнцi, почав читати:

«Зараз по тому, як набули чинностi Драконовi закони, мiж Атенами та Мегарою спалахнула вiйна, бо обидвi республiки хотiли володiти островом Саламiном».