Пригоди «Сліпучого»

Вони керують вiтрилами, веслують, самi готують собi iжу, i, певна рiч, зазнають чимало всiляких пригод, за якi, нидiючи в задушному класi, тiльки мрiяти доводиться!..»

Джо зiтхнув. Вiн почував, що таке життя саме на його вдачу! Не йдеться йому та наука. Школяр iз нього нiкудишнiй. Адже ось вiн i iспитiв не склав!.. Не про нього тi трiумфи, що iх зазнае хоч би й Бессi, яка зараз, мабуть, повертаеться вже додому, на «вiдмiнно» склавши своi iспити.

Ох, це просто таки нестерпно! Батько, певно, помилився, застрочивши його до школи.

Добре вчитися тому, кого притьмом тягне до книжки!.. А чи ж тiльки й свiту, що в школi?.. Хiба не можна стати на своi ноги й без неi? Чи ж мало славнозвiсних людей повиходило з низькоi верстви суспiльства?!.. Звичайнiсiнькi матроси ставали власниками цiлих флотилiй i на сторiнках iсторii увiчнювали iм’я свое геройськими вчинками.

Чому ж вiн, Джо Бронсон, не спроможеться на таке?

Джо заплющив очi. Йому було страшенно шкода самого себе!.. А як вiн розплющив iх знову, то зрозумiв, що якось несподiвано заснув i спав таки чимало, бо було вже надвечiр, i сонце вже сiдало за обрiй.

Додому вiн повернувся, коли вже звечорiло. Вiн пiшов просто до своеi кiмнати, не показавшись на очi батькам, i мерщiй кинувся в лiжко. Холоднi простирадла приемно торкалися до гарячого тiла, i вiн iз полегкiстю зiтхнув, що – хоч там як – а вже не доведеться отою iсторiею сушити собi голову.

Але далi сплила настирлива й неприемна думка, що незабаром наспiе новий шкiльний семестр, а там, за шiсть мiсяцiв, новi iспити й знов та сама iсторiя.

VII. Батько й син

Наступного ранку батько наказав Джо, щоб той, поснiдавши, прийшов до нього в бiблiотеку. Хлопець навiть трохи зрадiв, що нарештi скiнчилося оте напружене чекання розмови. Мiстер Бронсон стояв бiля вiкна. Його увагу, здаеться, притягли горобцi, що голосно цвiрiнькали на дворi. Наблизившись i собi до вiкна, Джо побачив мале горобчиня, яке безпорадно трiпалось у травицi, намагаючись звестись на ще нетривкi нiжки й щоразу знов перекидаючись горизнак.

– Оце всi пташенята такi, – звернувся до Джо мiстер Бронсон, якось особливо, нiби серйозно, усмiхаючись, – дивись лише, щоб i тобi таке саме не трапилося! Принаймнi, менi здаеться, друже мiй, що твоi справи заходять у нiкуди, й криза не за горою!..