Пригоди «Сліпучого»

Декотрi зi школярiв почувши той шкребет, запитливо пiдвели голови. Але той цього й не помiчав, надто заглибившись у свое дiло, а думки його лiтали далеко й вiд олiвця, i вiд iсторii грекiв.

– Ви, звiсно, знаете всi, що письмову роботу на iспитi пишеться атраментом, – мiс Вiлсон зверталася до всiх учнiв, проте очi ii зупинилися на Джо.

Саме в той момент загострений понiкуди кiнчик олiвця уломився, i Джо заходився знов застругувати його.

– Адже ви заважаете вашим товаришам писати, Джо! – не витримала далi учителька.

Тодi вiн кинув стругати, сховав цизорика й знов уп’явся нерухомим зором у дошку. Що вiн мiг сказати про Дракона, Солона й усiх грекiв?.. Вiн певен, що «сiв» на цьому iспитi. Отже, нi до чого йому й дивитися на решту запитань. Не варто щось писати, хоч би навiть вiн i знав, що на деякi з них вiдповiсти. Однаково вже не склав iспит, «сiв». А до того ж писати боляче й дивитися боляче… заплющити очi так само боляче i навiть думати, то й те боляче!..

Сорок дев’ять пер сквапно рипiли по паперу, щоб устигнути за мiс Вiлсон, рука якоi вкривала дошку дедалi новими низками запитань.

«Пекельнi» спомини, мов привиддя кошмарiв, узяли в облогу його мозок, i несила йому було розвiяти iх. Вiн силкувався своi думки й погляди сконцентрувати на обличчi, мiс Вiлсон, що тепер уже сидiла на катедрi, та ба, постать учительчину зухвало заступав загонистий образ Симпсона-Червонька.

Нiчого не вдiеш. Вiн почував себе хворим, i стомленим, i недужим, i нiкчемним. «Ну що ж, iспиту не складено!..» І коли нарештi, пiсля цiлих вiкiв чекання, аркушi з письмовою працею позбирали, його аркуш пiшов до загальноi купи цiлком бiлий, на ньому вгорi стояло прiзвище, назва предмета, дата – та й по всьому!

По коротенькiй перервi школярам роздано новi аркушi паперу, й почався iспит з арифметики, але Джо не поцiкавився навiть перечитати задачу.

За нормальних умов вiн напевне склав би цей iспит, але в отакому душевному й фiзичному станi про це й мрiяти не доводилося. Отже, вiн поклав голову на руки й у такiй позi наважився чекати, доки скiнчиться i цей iспит… Пiдвiвши на хвилинку голову, щоб глянути на годинника, вiн несподiвано зустрiвся очима з Бессi, яка перелякано дивилася на нього з того краю класу, де сидiли дiвчатка. Вiд цього на душi йому ще погiршало.