Міжзоряний мандрівник

Револьвери вiн передасть менi в пекарнi. У вас там е добрий шпиг – вiн завтра усе вам доповiсть.

Цей Самерфейс, наглядач, був родом селянин з округи Гамболт, дужий, добродушний простак, вiн був не вiд того, щоб чесно заробити який долар, потайки приносячи в’язням тютюн. Тiеi ночi, повернувшись iз Сан-Францiско, вiн принiс iз собою п’ятнадцять фунтiв добрячого тютюну. Вiн i ранiше його приносив i завжди передавав Сесiлю Вiнвудовi. Так i цього разу, нiчого не пiдозрюючи, вiн передав йому в пекарнi пакунок.

У тому великому, загорнутому в папiр пакунку був тiльки невинний тютюн. Пекар-стукач iз свого сховку бачив, як Вiнвуд узяв той пакунок, i другого ранку доповiв про це старшому наглядачевi.

Тим часом занадто жвава фантазiя поета-фальшивника не знала стриму, i за цей його грiх я заплатив п’ятирiчною iзоляцiею та потрапив у самотинну камеру, де оце пишу. Тодi я нi про що не знав. Я нiчогiсiнько не знав навiть про план масовоi втечi з в’язницi, що в нього Вiнвуд утягнув сорок чоловiк.

Не тiльки я, але й вони нiчого не знали. Їм i на думку не спадало, що вiн провокуе iх, а старший наглядач також не знав, що його обдурено. Найбезневиннiший з усiх був Самерфейс. На своему сумлiннi вiн мав хiба лише те, що потайки приносив в’язням тютюн.

Проте вернiмось до цiеi безглуздоi, небезпечноi i мелодраматичноi Вiнвудовоi вигадки. Уранцi, зустрiвшись iз старшим наглядачем, вiн трiумфував. Уява його зiрвалася з припони.

– Ну що ж, – почав тюремник, – пакунок передано так, як ти сказав.

– І цього вистачило б, щоб висадити в повiтря пiв тюрми, – заявив Вiнвуд.

– Чого вистачило б? – перепитав старший наглядач.

– Динамiту й детонаторiв, – плiв далi цей дурень. – Тридцять п’ять фунтiв усього. Ваш шпиг бачив, як Самерфейс вiддавав пакунок менi.

Тут старший наглядач, певно, мало не вмер на мiсцi, i я цiлком його розумiю. Лишень подумати – тридцять п’ять фунтiв динамiту в тюрмi!

Кажуть, що капiтан Джемi – так прозвали старшого наглядача – сiв i схопився руками за голову.

– Де ж той динамiт? – скрикнув вiн. – Менi його треба. Мерщiй веди мене туди!

Сесiль Вiнвуд побачив, що перебрав мiри.

– Я сховав динамiт, – збрехав вiн. Йому нiчого iншого й не залишалося робити. Бо то ж був тютюн у маленьких пачках, i вiн звичайним способом швидко розiйшовся серед в’язнiв.

– Дуже добре зробив, – сказав капiтан Джемi, уже опанувавши себе. – Ходiмо негайно до того сховку.