Міжзоряний мандрівник

Вони замурували мене на якихось там нiкчемних кiлька рокiв i, самi того не знаючи, дали менi простiр вiкiв. Завдяки Еду Мореловi я цiлi п’ять рокiв блукав мiж зоряними просторами. Але про Еда Морела буде осiбна мова. Я про нього оповiм згодом. Менi треба так багато всього оповiсти, що я не знаю навiть, iз чого почати.

Отже, почну спочатку. Народився я в штатi Мiннесота. Моя мати була дочкою емiгранта-шведа. Їi iм’я – Гiльда Тунесон. Батько, Чонсi Стендiнг, походив iз давнього американського роду. Вiн знав свiй рiд, починаючи з Альфреда Стендiнга, законтрактованого наймита – чи раба, коли хочете, – якого вивезли з Англii на плантацii Вiрджiнii ще перед тим, як молодий Вашiнгтон мандрував по хащах Пенсiльванii.

Син Альфреда Стендiнга брав участь в американськiй Революцii, а онук – у вiйнi 1812 року[2 - Вiйна 1812 року – мiж США та Англiею.]. Вiдтодi не було жодноi вiйни, до якоi не мали б причетностi Стендiнги. Я, останнiй iз них, що незабаром помру, не лишивши нащадкiв, бився простим солдатом на Фiлiппiнах у нашiй останнiй вiйнi[3 - У нашiй останнiй вiйнi.

 – Йдеться про вiйну 1901 року, унаслiдок якоi США придушили Фiлiппiнську республiку.]. Тодi, в найпишнiшому розквiтi своеi кар’ери, я вiдмовився вiд посади професора в унiверситетi Небраски. Їй-богу, коли я вiдмовився вiд посади професора, мене призначали деканом сiльськогосподарського коледжу. Мене, що мандруе серед зоряних просторiв, кривавого заблуду, вiчного Каiна, войовничого жерця давнiх часiв, мрiйника-поета забутих вiкiв, яких нема на сторiнках iсторii, написаноi людською рукою.

І ось я сиджу iз закривавленими руками в камерi смертникiв Фолсомськоi в’язницi та чекаю дня, визначеного механiзмом держави, коли ii слуги зiпхнуть мене туди, де, як вони охоче вiрять, тiльки морок i темрява, – темрява, якоi вони так бояться; темрява, сповнена страшних примар; темрява, вiд якоi вони, скиглячи й лементуючи, тiкають до вiвтарiв богiв, що iх за подобою людською створив iхнiй страх.

Нi, не бути менi вже нiколи деканом жодного сiльськогосподарського коледжу. А я ж так добре знаю сiльське господарство! Воно – мiй фах. Менi здаеться, що я народився, рiс i вчився задля нього. Я опанував його досконало. Воно – мiй генiй. Я можу на око сказати, скiльки вiдсоткiв жиру в молоцi кожноi корови, i бебкокський прилад пiдтвердить, що я не помилився. Менi досить лише глянути на ландшафт, не придивляючись до землi, щоб знати вартiсть i вади грунту.