Міжзоряний мандрівник

Можливо, коли ти прочитаеш те, що я маю написати, ти дiстанеш вiдповiдь на цi бентежнi запитання, що я поставив тобi i що ти сам собi ставив, ще й не читавши цих рядкiв.

Вордсворт[1 - Вордсворт, Вiльям (1770–1850) – англiйський поет-романтик. Вашiнгтон, Джордж (1732–1799) – видатний американський полiтичний дiяч, перший президент США. Замолоду багато подорожував.] знав. Вiн не був нi ясновидець, анi пророк. Вiн був звичайнiсiнька людина, така, як ти, як i всяка iнша. Те, що вiн знав, те знаеш i ти, i кожен знае. Тiльки вiн дуже влучно визначив це в одному мiсцi, що починаеться словами: «Не ясно явлене i не цiлком забуте».

І справдi, в’язниця покривае своею тiнню нас, новонароджених iстот, i надто швидко ми все забуваемо. А все-таки iз самого малку ми пам’ятаемо iншi часи й iншi мiсця. Ще безпорадними немовлятами, спроможними тiльки сидiти на руках або рачкувати на пiдлозi, ми ввi снi лiтали в повiтрi. Ми терпiли муки кошмарних снiв, жахаючись чогось темного й страшного. Щойно на свiт народившись, ми ще не маемо жодного досвiду, а проте вже знаемо страх; ми народилися з ним, з пам’яттю про нього, а пам’ять – це досвiд.

Щодо мене самого, то ще в тому нiжному вiцi, коли я самим лише криком виявляв, що хочу iсти чи спати, – навiть тодi я вже знав, що я – мiжзоряний мандрiвник. Моi уста ще не вмiли вимовити слова «король», а я напевне знав, що був колись королевичем, добре пам’ятав, що був i рабом, i сином раба, i носив на шиi залiзного нашийника.

Навiть бiльше. У три, чотири, п’ять рокiв я ще не був «я».

Я ще тiльки формувався, мiнливий дух ще не застиг у тiй формi, що склалася з мого власного тiла, часу й мiсця. Усе те, чим я був протягом багатьох тисяч життiв, що вирувало в менi та гальмувало процес формування, силкуючись утiлитися в мене й стати мною.

Нiсенiтниця, правда? Проте пам’ятай, читачу, що з тобою я сподiваюся полинути в далекi простори й далекi часи, – пам’ятай, що я багато про це думав, що кривавими ночами, серед поту й мороку, якi роками огортали мене, я був на самотi зi своiми iншими «я», бачив iх i розмовляв iз ними.

Я пройшов крiзь пекло всiх своiх iснувань, щоб принести тобi знання, щоб подiлитися ним iз тобою, коли ти затишноi години читатимеш цi моi друкованi сторiнки.

Отже, вертаюсь до того, що я вже сказав. У три, чотири, п’ять рокiв я був ще не «я». Я тiльки ставав ним, застигаючи у формi свого тiла, i могутне, невитравне минуле обробляло ту сумiш, з якоi я кристалiзувався, i визначало форму, якоi я мав набути.