Міжзоряний мандрівник

Луiджi Полаццо повернувся менш як за двi години, але вже калiкою. Вiн щось бурмотiв, нiби в гарячцi, й не мiг вiдповiсти на жодне запитання, що сипались на нього вздовж лункого коридору. Тим, на кого чекала така сама доля, кортiло знати, що з ним робили та про що допитували.

Упродовж сорока восьми годин його ще двiчi тягали на допит. Пiсля цього, уже як белькiтливого недоумка, перевели у вiддiлення для божевiльних. Кремезний, плечистий, iз добре розвиненим огруддям, iз широкими нiздрями й чистою кров’ю, вiн ще довго там буде жити та щось бурмотiти, тодi як я давно вже повисну на мотузi й назавжди звiльнюся вiд катувань каторжних тюрем Калiфорнii.

Одного по одному брали в’язнiв на допит i назад приводили калiками, що потiм у нестямi кричали й голосили по своiх темних камерах. І коли я, лежачи, прислухався до цих стогонiв та зойкiв, до тупого мурмотiння збожеволiлих вiд страшних мук бiдолах, менi невиразно згадувалося, що колись, гордовито сидячи на чомусь високому, я чув усi цi стогони та зойки.

Згодом, як ви довiдаетесь, я пригадав, що то був стогiн i лемент галерних рабiв, прикутих до лавок, i чув я його, сидячи на кормi римськоi галери, що пливла в Александрiю.

Я тодi був начальником вiйськового загону i iхав до Єрусалима. Проте про це я пiзнiш розкажу… А тим часом…

Роздiл ІV

Тим часом вигадана пiдготовка до втечi скувала жахом увесь карцер. Протягом нескiнченних годин чекання мене не залишала думка, що i я пiду за iншими, що й менi доведеться вiдбути все те пекло, яке вiдбули iншi, що мене так само притягнуть напiвживим калiкою i шпурнуть на кам’яний дiл за залiзними дверима моеi камери.

І ось вони прийшли по мене. Брутально, безжалiсно б’ючи й лаючи, потягли кудись, i врештi я опинився перед капiтаном Джемi, начальником в’язницi Есертеном i десятком найманих катiв, що тiльки чекали знаку почати свою роботу. Проте iх послуг i не треба було.

– Сiдайте, – звелiв менi начальник Есертен, показуючи на мiцне дерев’яне крiсло.

Я був хворий, виснажений iз голоду й спраги, змордований побоями, що iх зазнав пiсля п’яти дiб карцеру та вiсiмдесяти годин пекельноi сорочки.

Я був пригнiчений нашою гiркою долею i жахався того, що зi мною зроблять, бо ж бачив, що зробили з iншими, – i я, жалюгiдний, тремтячий недобиток, колись професор агрономii в спокiйному унiверситетському мiстi, не наважувався сiсти в крiсло.

Начальник Есертен був високий i дужий чолов’яга. Вiн схопив мене руками за плечi. Я був соломинка проти нього.