Морський вовк

Ковтаючи питво, я глянув на своi подряпанi, закривавленi груди й звернувся до скандинавця:

– Дякую вам, мiстере Йонсоне, але чи не гадаете ви, що вашi зусилля були занадто енергiйнi?

З моiх рухiв вiн зрозумiв докiр краще, нiж зi слiв, бо пiдняв своi руки i показав долонi. Вони були геть усi в мозолях. Я провiв рукою по тих рогових наростах i ще раз мусив зцiдити зуби вiд неприемного вiдчуття.

– Мене звуть Джонсон, а не Йонсон, – сказав вiн поправною англiйською мовою, повiльно, з ледь помiтним акцентом.

У його блакитних очах свiтився лагiдний протест i воднораз несмiлива щирiсть i мужня сила, що вiдразу прихилили мене до нього.

– Дякую вам, мiстере Джонсоне, – поправивсь я й простяг йому руку.

Вiн завагався, вайлувато й нiяково переступив з ноги на ногу, а потiм незграбно схопив мою руку й щиро ii стиснув.

– Чи не можете ви менi дати щось сухе перевдягтися? – спитав я кока.

– Аякже, сер, – вiдповiв той жваво. – Зараз побiжу й подивлюся, коли ви тiльки не погребуете надягти мою одежину.

Вiн вискочив, чи радше вислизнув з камбуза хутко й спритно; але мене вразила не так його котяча звиннiсть, як улеслива запобiгливiсть. Справдi, як я згодом упевнився, ця влесливiсть i запобiгливiсть були чи не найголовнiшою рисою його вдачi.

– Де це я? – спитав я Джонсона, що видався менi, i цiлком слушно, за одного з матросiв, – Що це за судно й куди воно прямуе?

– Бiля Фаралонських островiв, пливемо курсом зюйд-вест, – вiдповiв вiн повiльно й розмiрно, наче намагався говорити якнайпоправнiше по-англiйському й задовольнити воднораз усi моi запитання.

– А хто капiтан судна? Менi неодмiнно треба побачити його, я швидко перевдягнуся.

Джонсон завагався. Видно було, що вiн пiдшукуе слiв, якi могли б скласти вичерпну вiдповiдь.

– Капiтан судна – Вовк Ларсен, принаймнi так звемо його ми. Іншого ймення я нiколи не чув. Я радив би розмовляти з ним дуже обережно, сьогоднi вiн просто як скажений. Його помiчник…

Але вiн не докiнчив.

– Краще чеши вiдси, Йонсоне, – сказав вiн. – Може, тебе там шука старий на палубi, то ж гляди, щоб тобi не перепало сьогоднi вiд нього.

Джонсон покiрно повернувся до дверей, але з-за спини кока вiн iз прихильностi до мене навдивовижу поважно й значуще пiдморгнув менi: мовляв, не забудь, що я казав, розмовляй iз капiтаном обережно.

В руках у кока була якась зiм’ята, неприемна на вигляд одежина; вiд неi тхнуло кислим духом.