Морський вовк

Вiдпочинок! Нiколи доти я не уявляв, що воно таке насправдi. Усе свое життя я мав його, але нiколи над ним не задумувався. А тепер, якби я мiг сiсти на пiвгодини й нiчого не робити, навiть не думати, то це була б для мене найприемнiша у свiтi рiч. З другого боку, я тепер чимало що зрозумiв. Тепер я мiг судити про життя трудового люду. Менi й не снилося, що праця може бути така тяжка! Вiд пiв на шосту ранку й до десятоi вечора я раб; прислуговуючи всiм i кожному, я не маю для себе жодноi хвилини, хiба що одну-другу щастило урвати пiд кiнець другоi пiввахти.

Досить менi на хвильку спинитись та глянути на слiпуче вiд сонця море або задивитися на матроса, як вiн лiзе вгору по вантах або бiжить по бушпритi, i вже я чую ненависний голос: «Гей ти, Гампе! Чого роззявив рота! Я все бачу!»

У мисливському кубрику войовничий настрiй: подейкують, що Смок i Гендерсон побилися. Гендерсон нiбито найкращий мисливець; чоловiк вiн твердошкiрий, i його важко розкрутити, але, мабуть, його таки розкрутили, бо в Смока пiд оком синець, i коли вiн прийшов вечеряти, вигляд у нього був похмурий i злий.

Саме перед вечерею сталася ще одна жорстока сцена, що характеризуе нечулiсть та брутальнiсть цих людей. У командi

е один новачок на прiзвище Гаррiсон, вайлуватий сiльський парубок. Певно, жадоба пригод знадила його в цю першу в життi подорож. За легкого перепадистого вiтру шхуна мае часто змiнювати курс, для чого вiтрила переносять з одного борту на другий, а нагору посилають матроса перекинути фор-топсель.

Якраз коли Гаррiсон був нагорi, шкот заiло в блоцi, що через нього вiн проходить на ноку гафеля. Як я розумiю, було два способи вивiльнити шкот: або спустити фок, що було досить легко й безпечно, або дiстатися по дирик-фалi до нока гафеля, що було пов’язано з великим ризиком.

Йогансен звелiв Гаррiсоновi лiзти по фалi. Всiм було ясно, що хлопець боiться. Та й не дивина: на висотi вiсiмдесят футiв над палубою страшнувато звiрятися на цi тонкi линви, що гойдаються пiд ногами.

Якби хоч вiтер рiвний, то ще б не така небезпека, але «Привид» гойдало на довгих хвилях, мов порожню шкаралупину, i з кожним валом вiтрила ляскали й полоскалися, а фали то обвисали, то напиналися, i людину могло струснути, як муху з батога.

Гаррiсон чув наказ i зрозумiв, чого вiд нього вимагають, але завагався. Йому хiба вперше зроду доводилося лiзти так високо. Йогансен, що перейнявся вже звичкою Вовка Ларсена, почав хлопця клясти на всi заставки.