Маленька господиня Великого будинку

Раз, коли вона крутонулась i затанцювала на мiсцi, вiн загледiв Великий будинок. Таки справдi той будинок здавався дуже великим, хоча, власне, був не такий великий, як розкиданий. Вiн простягався по фасаду на вiсiмсот футiв, але добру частку тих восьмисот футiв становили вкритi черепицею переходи з бетоновими стiнами, що з’еднували i в’язали в одне цiле окремi частини будинку. Чимало було в ньому i внутрiшнiх дворикiв та галерей, i його стiни з численними прямокутними виступами й нiшами нiби виростали з пишноi зеленi та квiтiв.

Архiтектурний стиль Великого будинку був найскорше iспанський, одначе не того занесеного сто рокiв тому через Мексику калiфорнiйсько-iспанського типу, що його сучаснi архiтектори розвинули в нинiшнiй iспано-калiфорнiйський стиль. До мiшаноi архiтектури Великого будинку дужче пасувала назва iспано-мавританськоi, хоча дехто зi знавцiв рiшуче вiдкидав i таке визначення.

Просторiсть, що не гнiтить, i краса, що не лiзе в очi, – таке було найперше враження вiд Великого будинку. В його поздовжнiх, горизонтальних обрисах, розчленованих тiльки вертикальними лiнiями виступiв та нiш, завжди прямокутних, була майже монастирська простота, зате ламаний, примхливий контур даху розбивав одноманiтнiсть.

Численнi квадратовi вежi, увiнчанi меншими вежками, пiдносячись над низькою, розкиданою, але не присадкуватою будiвлею, додавали iй височини, якраз домiрноi. А головну рису Великого будинку становила мiцнiсть. Йому не страшнi були землетруси. Його збудовано на тисячу рокiв. Чистий бетон його стiн був одягнений у тиньк iз чистого цементу.

Тiеi хвилини, коли норовиста кобила обкрутнулась назад, Форестiв погляд, обхопивши побiжно весь Великий будинок, на мить турботливо зупинився на одному його крилi по той бiк двохсотфутового подвiр’я. Там, пiд нагромадженням башт i башточок у червоних шапках покрiвель, осяяних уранiшнiм сонцем, спущенi завiси на верандi-спальнi його дружини виказували, що вона ще спить.

Довкола на три сторони свiту розбiгалися невисокi положистi пагорби, погородженi на лани й пасовиська; далi вони переходили в крутiшi узгiр’я, вкритi лiсом, а тi знов спиналися все вище й стрiмкiше, виростаючи в могутнi гори. В четвертiй сторонi стiна гiр та пагорбiв не спиняла погляду. Там мiсцевiсть рiвнiшала, помалу спадаючи вниз до широкоi, безкрайньоi рiвнини, неоглядноi навiть у прозорому, рiзкому повiтрi морозяного ранку.