Маленька господиня Великого будинку

То були його помiчники, керiвники окремих служб, i говорили вони так само стисло й посутньо, як i вiн. Останнiй з них, що iхав на гнiдiй кобилицi-трилiтку, грацiйнiй i дикiй, як напiввиiжджений арабський кiнь, хотiв був, привiтавшись, розминутися з хазяiном, але Форест сам спинив його:

– Доброго ранку, мiстере Генесi! Ну, скоро вона буде готова для мiсiс Форест?

– Та треба б ще з тиждень, – вiдповiв Генесi. – Вона, власне, вже виiжджена, саме так, як хотiла мiсiс Форест, але трохи збуджена й полохлива, треба ще з тиждень, щоб уговталась.

Форест кивнув головою, погоджуючись, а Генесi – вiн був ветеринар – сказав iще:

– Знаете, на люцернi двох возiiв треба б спекатись.

– А що таке?

– Один новенький, Гопкiнс, щойно з вiйська, – може, з армiйськими мулами вiн i вмiе обходитись, але з тягловими кiньми – нi.

Форест кивнув головою.

– А другий працюе в нас уже два роки, але розпився i зганяе похмiлля на конях…

– А, це Смiт, такий типовий янкi, поголений, трохи косий на лiве око? – перебив Форест ветеринара.

Той ствердно кивнув.

– Я за ним стежив, – докiнчив Форест. – Вiн спершу працював добре, та останнiм часом розiпсiв. Авжеж, звiльнiть його. А того другого, – як його, Гопкiнс? – також звiльнiть. До речi, мiстере Генесi, – Форест вийняв блокнота, вирвав останнiй недавно списаний аркушик i зiжмакав його. – У вас у кузнi новий коваль. Як вiн вам здаеться?

– Я ще не встиг роздивитись.

– Доведеться нагнати i його. Вiн у нас не може працювати. Я щойно бачив, як вiн, припасовуючи пiдкову старiй Олден-Бесi, спиляв рашпилем пiв дюйма копита.

– Отакоi!

– Виженiть його, – ще раз наказав Форест, тодi ледь торкнув острогами свою кобилицю, що нетерпляче гризла вудила, i вона бокаса, мотаючи головою й пориваючись стати дибки, гайнула дорогою.

Багато що з побаченого тiшило його. Раз вiн аж промурмотiв уголос: «Ох, багатюща земелька!» Проте дещо йому й не подобалось; тодi вiн виймав блокнота. Докiнчивши свiй круг навколо Великого будинку, вiн звернув до окремоi групи стаень з оборами, ще на пiвмилi осторонь.

То була ветеринарна лiкарня. Але там вiн знайшов тiльки двi телицi, пiдозрiлi на туберкульоз, та одного розкiшного, здоровiсiнького кнура дюрок-джерсiйськоi породи. Повних шiстсот фунтiв ваги, блискучi очицi, жвавi рухи, полиск щетини свiдчили, що йому не хибуе нiчого. Вiн просто як недавно привезений з Айови вiдбував карантин, – таке було в Форестовому господарствi неодмiнне правило.