Дочка снігів

Коли прокльони та шалена лайка дiйшли апогею i коли здавалося, що не обiйдеться без кривавоi сутички, старший офiцер крадькома скинув оком на дiвчину поруч себе. Вiн сподiвався, що побачить у неi на обличчi збентеження та страх, i непомалу здивувався, зустрiвшись очима з ii розгарячкованим, глибоко зацiкавленим поглядом.

– Менi дуже неприемно… – почав вiн.

Та Фрона не дала йому докiнчити, наче невдоволена його втручанням.

– Ну, що там! Це пусте! Менi, навпаки, все це страшенно подобаеться.

Проте я дуже рада, що револьвер застряг у кобурi, а то б…

– … ми не скоро дiсталися до берега, – усмiхаючись, докiнчив тактовно офiцер.

– Цей чоловiк справжнiй грабiжник, – провадив вiн далi, показуючи на перевiзника, що пiдпливав уже до них. – Вiн заправив рiвно двадцять доларiв за те, що довезе вас до берега! Та ще й каже – коли б це, мовляв, з чоловiка, то взяв би двадцять п’ять. Вiн, кажу вам, достеменний розбишака. За ним давно вже плаче шибениця. Двадцять доларiв за пiвгодини працi! Лишень подумати!

– Гей там, обережнiш на словi! – застерiг той, про кого йшлося.

Вiн незграбно причалив, одне весло його впало за облавок. – Нiхто вас не просить ляпати язиком! – додав вiн задерикувато, викручуючи рукав, що замочився, коли вiн дiставав весло.

– А слух у вас, чоловiче, добрий, – зауважив старший офiцер.

– Кулак теж непоганий, – вiдрубав перевiзник.

– Та й язик не дурно пришитий.

– У нашому ремеслi iнакше й не можна. До вас, акул, тiльки попадешся на зуби, одразу проглинете.

Я – розбишака!.. Та хто ж тодi ви? Напхають у свое корито тисячу пасажирiв, як тих оселедцiв у бочку, годують покидьками, мов за свиней iх мають, а деруть удвiчi дорожче, нiж за перший клас! То хiба я розбишака?

Над верхньою палубою раптом з’явилося чиесь червоне обличчя i голос зарепетував:

– Чи ви, нарештi, вивантажите мiй багаж? Чуете, мiстере Терстон? Зараз же! Негайно! П’ятдесят моiх понi на цiй вашiй паршивiй посудинi перегризають одне одному горло, i вам кепсько доведеться, коли iх не вивантажите як стiй! Кожен день затримки менi стае тисячу доларiв! Я цього не потерплю, чуете? Ви почали дерти з мене шкуру вiд тоi хвилини, як ми вирушили з Сiетла!

Годi! Пеклом присягаюся, що я геть розпуджу всю вашу компанiю, хiба не я буду! Чуете, це я кажу, Тед Фергюсон! Коли вам дорога ваша шкура, то ворушiться! Чули?

– То це я розбишака!.

. – бурмотiв тим часом перевiзник.