Буйний День

 – Либонь, десь тютюнову фабрику купив?

– Фабрику не фабрику, а мое серце чуе, що йде до мене щастя, i, далебi, дешево воно менi дiстанеться, коли за три пачки тютюну я маю три займанки, – вiдказав Буйний День.

А за годину до нього прийшов Ледю – просто з Бонанзи. Спершу вiн не хотiв i балакати про Кармакову знахiдку, тодi висловив сумнiв, i врештi запропонував Буйному Дневi сто доларiв за його пай у клондайкськiй займанщинi.

– Готiвкою?

– Звiсно. Ось маеш.

І Ледю зразу витяг свою торбинку iз золотом.

Буйний День узяв ii знехотя, нiби замислено, зважив на руцi, так само знехотя розв’язав зашморга й висипав трохи золота собi на долоню. Воно було темнiше, нiж звичайно, – таке саме, як i в Кармака. Гарнiш усипав його назад, зав’язав торбинку й вiддав Ледю.

– Мабуть, тобi воно потрiбнiше, нiж менi.

– Та нi, у мене його багато, – поспiшив той вiдповiсти.

– Звiдки воно в тебе? – спитав Буйний День iз безневинною мiною.

Ледю сприйняв те запитання незворушно, мов справжнiй iндiянин. Та коли вони глянули у вiчi один одному, у Ледю неначе блиснуло в очах щось невловне, якась нiби iскринка.

І Буйний День, помiтивши ту iскринку, здогадався, що Ледю хитруе.

– Ти знаеш цю рiчку лiпше за мене, – сказав вiн, – i якщо ти цiнуеш мiй пай у сто доларiв, то, напевне, вiн вартий стiльки й для мене, хоч би я й не знав нiчого.

– Ну, триста доларiв хочеш? – ще чiплявся Ледю.

– Скажу те саме. Чи там я щось знаю, чи нi, а скiльки вiн вартий для тебе, стiльки ж i для мене.

І тодi Ледю ганебно здався.

Вiдвiвши Буйного Дня набiк, далi вiд людей, вiн заговорив вiдверто й не криючись.

– Таки е воно там, – сказав вiн наприкiнцi. – Я ж iще й жолоба не поставив, усе оце, що маю в гаманi, я намив учора в мисцi. Воно лежить пiд самим дерном, а скiльки його там на днi рiчки, у щирцi, – й не сказати! Ти тiльки мовчи та займай дiлянок скiльки зумiеш. Золота сила-силенна, кажу тобi. Воно залягае гнiздами, i я не здивуюсь, коли деякi займанки дадуть по п’ятдесят тисяч. Ото тiльки й шкода, що воно гнiздами, а не суспiль.

Минув мiсяць, а на Бонанзi ще було тихо. Душ кiльканадцять запаколили собi дiлянки, а потiм здебiльшого подалися до Серкл-Сiтi або на Сорокову Милю. Залишилися тiльки тi, хто твердо вiрив у золото. Вони заходились рубати лiс та ставити собi халупи на зиму. Кармак зi своею iндiянською рiднею робив промивальнi жолоби та пiдводив воду. Робота посувалась повiльно, бо вони мусили самi рубати дерево й розпилювати ручною пилкою.