Буйний День

Тому взимку роботи не було, й довгоi полярноi ночi люди нидiли мов у сплячцi по таких таборах, як Серкл-Сiтi. Час iм стягався дуже поволi й нудно. Гамани розпирало золото, а едину розвагу можна було знайти тiльки по шинках. І все-таки в «Тiволi» цього разу було не людно. Дiва, стоячи пiд грубою, позiхнула на ввесь рот.

– Як тут не розворушиться – пiду спати, – сказала вона, звертаючись до Чарлi Бейтса. – Що там скоiлось у таборi? Повимерли, чи що?

Бейте полiнувався навiть вiдповiсти i понуро крутив собi далi цигарку.

Ден Макдональд, власник «Тiволi» та всiх його iгор, один iз перших шинкарiв на горiшньому Юконi, теж понуро перейшов кiмнату й зупинився бiля грубки.

– Помер хто, чи що? – спитала його Дiва.

– Та начебто, – вiдповiв шинкар.

– То, либонь, усi вони там перемерли, – зробила висновок Дiва й ще раз усмак позiхнула.

Макдональд осмiхнувся й кивнув головою. Вiн уже намiрився був щось сказати, коли враз надвiрнi дверi розчинилися навстiж i до хати вступив якийсь чоловiк. Морозяне повiтря, що повалило за ним, вiд тепла взялося парою; вона обгорнула його до колiн, постелилася пiдлогою й розтанула бiля грубки.

Знявши з кiлка вiник, вiн пообмiтав снiг iз мокасинiв та довгих вовняних панчiх. Прибулець здавався б високою людиною, якби йому назустрiч не вийшов i не взяв його за руку височенний франко-канадець.

– Здоров був, Буйний Дню! – привiтав вiя прибульця. – Далебi, радий тебе бачити!

– Здоров, Луi, коли це вас сюди занесло? Ходiмо, вип’емо та розкажеш менi все про Костяну рiчку.

А, бодай вам, ну, здоров, здоров ще раз. А де ж твiй товариш? Чом я його не бачу?

Вiд прилавка пiдiйшов ще один здоровило i стиснув прибульцевi руку.

Олаф Гендерсон i француз Луi, що працювали вдвох на Костянiй рiчцi, були найдебелiшi на весь край чоловiки, i новий гiсть, хоча тiльки на пiвголови нижчий, здавався проти них недоростком.

– Здоров, Олафе! – сказав новий гiсть, що його названо Буйним Днем. – Тебе менi й треба, чуеш? Завтра мiй день народження, i я думаю вас усiх повкладати! Чуете? І тебе, Луi, теж не мину! У свiй день народження я можу всiх вас поваляти! Чуете? Ходiм, Олафе, вип’емо та й побалакаемо.

Вiд нового гостя в шинку неначе теплом вiйнуло.

– А, Буйний День! – скрикнула Дiва, пiзнавши його зразу, тiльки-но вiн уступив у кiмнату.

І похмуре Бейтсове обличчя раптом прояснiло. Ден Макдональд попростував до трьох приятелiв бiля прилавка.

Разом iз Буйним Днем у «Тiволi» враз повеселiшало.