Буйний День

А француз Луi шанобливо сказав:

– Вiтаю, мсье Буйний Дню! Я тiльки велика дитина, а ти – великий чоловiк.

Гарнiш кинув свiй тягар, скочив додолу й попростував до прилавка.

– Ну, важ! – гукнув вiн, шпурляючи свою торбинку вагаревi. Той усипав у неi золота на чотириста доларiв iз французовоi й Гендерсоновоi торбинок.

– А тепер усi сюди! – провадив Буйний День, – Вибирайте собi отруту! Хто виграв – платить!

– Сьогоднi моя нiч! – вигукнув вiн ще за десять хвилин. – Я самотнiй сiрий вовк! Я вже бачив тридцять зим.

Сьогоднi мiй день народження, единий мiй день на рiк, i я можу повалити кожного з вас! Ходiмо! Я всiх вас викачаю в снiгу! Ану, ворушiться, старожитцi й чечаки! Ходiть, усiх вас буду хрестити!

Юрба посунула у дверi. Залишились тiльки буфетники та п’янi, що спiвали собi далi.

Макдональдовi промайнула в головi думка пiдтримати власну гiднiсть. Вiн пiдiйшов до Буйного Дня з простягненою рукою.

– Що, ти перший? – Буйний День зареготав i схопив його за руку, немовби щоб поздоровкатись.

– Нi, нi, я тiльки хочу привiтати тебе з днем народження. Я й так знаю, що ти можеш мене шпурнути в снiг. Що я можу зробити з людиною, яка пiдiймала дев’ятсот фунтiв?

Макдональд сам важив сто вiсiмдесят фунтiв. Буйний День тримав його тiльки за руку. І враз, рвучко шарпонувши господаря «Тiволi», вiн в одну мить повалив його долiлиць у снiг. Тодi, хапаючи тих, котрi ближче, так самiсiнько звалив одного за одним ще пiвдесятка. Шкода було опинатись. Усi летiли шкереберть, кумедно перекидаючись, хто як попадя, у м’який i глибокий снiг.

У примерхлому свiтлi зiр важко було вiдрiзнити тих, що вже викачались у снiгу, вiд тих, що чекали своеi черги. Тому Буйний День почав обмацувати iм спини й плечi, щоб розпiзнати, хто в снiгу, а хто нi.

– Ще не хрещений? – питав вiн щоразу, простягаючи своi страшнi руки.

У кучугурi вже лежало поряд кiлькадесят чоловiк. Декотрi зводились навколiшки, жартома вдаючи покору, i, посипавши собi голову снiгом, казали, що обряд над ними вже виконано.

Лише п’ятеро ще стояли купкою осторонь. Лiсовики, засельпики диких краiв, вони радi були помiрятися силою з будь-ким, хоч би i в його день народження.

Цi люди пройшли найсуворiшу життеву школу, вистояли на вiку безлiч боiв, вони були лицарi кровi, поту й витривалостi, та все ж iм бракувало одного, чого Буйний День мав надмiр: досконалоi злагоди нервiв i м’язiв. У цьому не було жодноi його заслуги, тiльки дарунок природи. Такий вiн уродився.