Буйний День

 – Забери листи вiд Ролiнза… склади iх у санки… вiзьми харчу собакам до Селкiрка… Гадаеш, у Селкiрку е багато собачого харчу?

– Авжеж е, Камо.

– Гм… О дев’ятiй годинi приiдь сюди з санками; не забудь лижви. Намет – нi. А може, взяти опону, оту малу?

– Не треба, – рiшуче вiдповiв Буйний День.

– Дуже вже холодно.

– Ми поiдемо хутко. Повеземо купу листiв туди, тодi купу листiв звiдти. Ти ж чоловiк дужий. Холоднiше буде – хутчiше iхатимемо, та й гаразд.

– Авжеж, гаразд, – пробурмотiв покiрливо Кама.

 – Чорт бери, що холодно. О дев’ятiй я буду готовий.

Вiн повернувся на п’ятах своiх мокасинiв i вийшов, незворушний i мовчазний, як той сфiнкс, нi з ким не прощаючись i не розглядаючись на боки. А Дiва вiдвела Буйного Дня в куток.

– Слухай-но, – сказала вона, – то це ти, виходить, усе за вiтром пустив?

– Аж засвистiло.

– У мене в Маковому сейфi лежить вiсiм тисяч… – почала була вона.

Та Буйний День не дав iй доказати. Йому вже вздрiлися поворозки вiд фартуха.

І вiн сахнувся вбiк, як невиiжджений жеребчик.

– Пусте, – сказав вiн. – Голий я прийшов на цей свiт, голий i пiду з нього. І вiдколи я тут, тiльки те й роблю, що все пускаю за вiтром. Ходiмо краще потанцюемо вальса.

– Та послухай же! Грошi ж моi лежать дурно, позич iх у мене… або вiзьми як пай до спiлки, – додала вона похапцем, побачивши його стривожений вираз.

– Я нiкого до спiлки не приймаю, – вiдповiв вiн. – Я сам себе фiнансую, i коли загребу шмат – то вже все мое! Дякую, рибонько, дуже тобi вдячний! Я свое надолужу, перевозячи пошту.

– Еламе!.. – прошепотiла вона з ласкавим докором.

Нараз, чудово вдавши буйний захват, вiн помчав ii в танцювальну кiмнату i шалено закрутив у вальсi; а вона думала про залiзне серце цього чоловiка, що стискав ii в своiх обiймах i опинався всiм ii хитрощам.

О шостiй уранцi, розпалений вiд вiскi, проте зовсiм не п’яний, вiн стояв бiля прилавка й показував свою силу. Це була така спроба: двое ставали навскоси один проти одного, правими лiктями спиралися на стiл i, зчепившись руками, намагалися пригнути один одному руку до стiльницi.

Один за одним пробував свою силу, але нiкому не пощастило пригнути Гарнiшеву руку. Навiть обидва велетнi, Олаф Гендерсон та француз Луi, зазнали поразки. Коли вони забурчали, що в нього якийсь особливий виверт, – вiн запропонував iм iншу спробу.

– Слухайте-но сюди! – гукнув вiн. – Я зараз зроблю двi речi.