Буйний День

Коли Кернс вiдкрив карти, виявилося, що в нього кварт, а Гарнiш зважився блефувати його з парою десяток.

Але десь близько третьоi години пiшла справжня карта. Настав момент, що його грачi в покер ждуть, бува, тижнями. Новина вмить облетiла «Тiволi». Глядачi принишкли. Хто стояв далi й балакав, усi повмовкали й пiдступили ближче до столу. Грачi покинули iншi столи, а кiмната для танцiв спорожнiла. Щонайменше сто душ стояли щiльною мовчазною лавою навколо iхнього столу. З великих ставок почали ще до прикупу й усе лiзли та лiзли вгору, не прикуповуючи.

Кернс роздав карти. Француз Луi розпочав банк одною бляшкою – вона в нього йшла за сто доларiв. Кембл тiльки покрив ii, та Елам Гарнiш, до якого дiйшов ряд, шпурнув п’ятсот доларiв, зауваживши Макдональдовi, що стеле йому легку дорiжку.

Макдональд глянув на своi карти й поставив тисячу до мрiв бляшками. Кернс, подумавши чималу хвилю над своiми картами, покрив ii. Тепер французовi Луi, щоб не вийти з гри, треба було докласти дев’ятсот доларiв. Вiн так i зробив, повагавшись довгенько.

Те саме мусив зробити й Кембл, щоб уже брати прикуп, але вiн на диво всiм покрив дев’ятсот i накинув ще тисячу.

– О, нарештi подерлися вгору, – зауважив Гарнiш, покрив тисячу п’ятсот та й собi ще накинув тисячу. – На й Фортуна, далебi, уже там сидить i дожидае. Наляжте добре на шлейки!

– І я не вiд того, щоб у гостi до неi, – озвався Ден Макдональд, покриваючи двi тисячi й ставлячи ще тисячу.

Отодi якраз грачi запалилися, упевнившись, що пiшла велика карта.

Хоч на обличчях нiчого не було знати, та всi якось несвiдомо напружилися. Кожен намагався поводитись як звик за вдачею, але ж вдача в кожного була своя. Гел Кембл пiдкреслював свою звичайну обережнiсть. Француз Луi удавав велику зацiкавленiсть. Ден Макдональд зберiгав свою добродушнiсть, хоч деколи вона здавалась трохи перебiльшена. Кернс, як завжди, сидiв холодний i стриманий, а Елам Гарнiш, звiсно, жартував i смiявся.

У банку було вже одинадцять тисяч, i бляшки без ладу лежали купою серед столу.

– У мене нема бiльше бляшок, – жалiсно сказав Кернс. – Може, перейдiмо на записки?

– Дуже радий, що ти ще тримаешся, – весело вiдповiв Макдональд.

– Стривай, я ще не знаю! Я вже поставив тисячу. Що там у банку зараз?

– Щоб покрити, треба три тисячi, але нiхто тобi не боронить накинути ще.

– Еге, накинути! Думаеш, i в мене самi тузи, як у тебе! – Кернс глянув у своi карти. – А знаеш що, Маку? Щось мое серце чуе. Покрию я цi три тисячi.