Біле ікло

Тим часом, Бiлл згадав про рушницю, але вона лежала пiд перекинутими саньми i до того часу, як вони з Генрi дiстали його, Одновухий i вовчиця вже стояли занадто близько один до одного, а вiдстань для пострiлу була занадто великою.

Коли Одновухий усвiдомив свою помилку, було занадто пiзно. Ще не розiбравши як слiд, що вiдбуваеться, люди побачили, як вiн розвернувся i кинувся бiгти назад до них. Наступноi митi вони побачили, як по снiгу мчить дюжина худих, сiрих вовкiв. Вони бiгли перпендикулярно дорозi, вiдрiзаючи Одновухому шлях до вiдступу.

Тiеi самоi митi грайливiсть вовчицi розвiялась. Заричавши, вона накинулась на Одновухого. Вiн вiдштовхнув ii плечем i, незважаючи на те, що шлях до вiдступу було перекрито, вiн все-таки намiрявся дiстатися саней, змiнивши свiй курс в надii добiгти до них в обхiдну. Кожноi митi вовкiв з’являлося дедалi бiльше i вони приеднувалися до погонi. Вовчиця бiгла на вiдстанi стрибка вiд Одновухого та не збавляла ходу.

– Куди ти зiбрався? – раптом запитав Генрi, схопивши свого товариша за руку.

Бiлл вирвався.

– Я цього не потерплю, – сказав вiн. – Вони бiльше не отримають жодного нашого собаки, доки я можу цьому завадити.

З рушницею в руцi, вiн кинувся в пiдлiсок, що рiс бiля дороги. Його намiр був досить очевидним. Позначивши сани за центр кола, який долав Одновухий, Бiлл намiрявся захистити його, ставши на шляху його переслiдувачiв. З рушницею в руках, серед бiлого дня, був шанс налякати вовкiв та врятувати собаку.

– Ей, Бiлле! – вигукнув Генрi йому вслiд.

 – Будь обережним! Не випробовуй долю!

Генрi опустився на сани та почав спостерiгати. Бiльше йому нiчого не залишалось. Бiлл вже зник з очей, а Одновухий то з’являвся, то зникав серед чагарникiв та ялинок, що негусто росли навколо. Генрi подумав про себе, що його вже нiчого не врятуе. Собака гостро вiдчував небезпеку, але оббiгав занадто велике коло, тодi як коло вовчоi зграi було меншим. У Одновухого не було жодного шансу вiдiрватися вiд своiх переслiдувачiв настiльки, щоб встигнути пробiгти повз них, перетнувши при цьому iхнiй шлях, i добiгти до саней.

Всi вони стрiмко наближалися до однiеi точки. Генрi знав, що десь там, у снiгах, невидимi його очам за деревами та чагарниками, вовча зграя, Одновухий та Бiлл ось-ось зiйдуться разом. Тiеi ж митi, набагато швидше, нiж вiн гадав, це трапилось. Пролунав пострiл, за ним послiдувало ще два; всi вони пролунали без затримки, один за одним, i вiн зрозумiв, що у Бiлла, бiльше не залишилось набоiв.