Хто не ризикує

– Боюся, що нi, сер. Але я не через це прийшов…

І це було останне, що Вiльям почув перед тим, як дверi зачинилися.

– Хто це? – спитав Вiльям у жiнки.

– Детектив старший iнспектор Ламонт. Вiн очолюе вiддiл витворiв мистецтва та антикварiату i пiдпорядковуеться безпосередньо командору Гоксбi.

– Ви також працюете з витворами мистецтва?

– Так. Я детектив сержантка Ройкрофт, а Ламонт – мiй шеф.

– У мене якiсь проблеми?

– По саму дупу, констеблю. Скажiмо так, я б не хотiла опинитися на вашому мiсцi.

– Але я тiльки хотiв допомогти…

– І завдяки цьому вам вдалося накрити операцiю пiд прикриттям, що тривала пiвроку.

– Але як?

– Гадаю, скоро дiзнаетеся, – вiдповiла детектив Ройкрофт, щойно дверi вiдчинилися i детектив старший iнспектор Ламонт вийшов, люто подивившись на Вiльяма:

– Заходьте, Ворвiку, – запросив вiн. – Командор хоче вам iще щось сказати.

Вiльям iз сумнiвом зайшов назад до кабiнету й подумав, що тепер його вiдiшлють назад на чергування. Усмiшка командора зникла, його обличчя стало похмурим, вiн не потиснув констеблю пiд номером 565LD руку.

– Ворвiку, ви шкiдник, – сказав вiн, – i знайте: ви не потрапите у Пекгем.

5

– Це твiй останнiй день як констебля, – сказав Фред, коли вони з Вiльямом виходили з вiддiлка на вечiрне патрулювання.

– Тiльки якщо мене не випруть з детективiв, – вiдповiв Вiльям. – У цьому разi я негайно повернуся на чергування.

– Фiгня. Заробиш собi iм’я, це всi знають.

– Тiльки завдяки тобi, Фреде. Ти навчив мене життя бiльше, нiж я мiг вивчити в унiверситетi.

– Тiльки тому, що твое життя було таким захищеним, Хористе. На вiдмiну вiд мого. До якого департаменту тебе направили?

– Витвори мистецтва та антикварiат.

– Я гадав, що це така розвага для багатих та ледачих, а не об’ект злочину.

– Це може бути дуже прибутковим злочином для тих, хто знае, як обiйти закон.

– Просвiти мене.

– Зараз вiдбуваеться одна махiнацiя, – почав Вiльям, – i полягае вона в тому, що злочинцi крадуть витвори мистецтва, але не збираються продавати iх.

– Не розумiю, – сказав Фред. – Нащо красти щось, що ти не збираешся продавати або передати перекупу?

– Страховi компанii iнодi готовi радше домовитися з третьою стороною, анiж виплачувати повну вартiсть за полiсом.

– Перекупу в костюмi вiд «Арманi»? – спитав Фред. – То як такого запроторити за грати?

– Треба почекати, поки вiн не стане надто жадiбним i страхова компанiя вiдмовиться платити.

– Пахне бюрократiею.