Чорна Рада. 1663

Першим iз них, безумовно, був полтавський полковник Мартин Пушкар, до якого приеднався тодiшнiй запорозький кошовий Якiв Барабаш, спровокувавши повстання проти Виговського у Запорожжi й на Лiвобережжi. Зайве нагадувати, що повстання Пушкаря й Барабаша одразу ж використали в своiх цiлях московськi агенти, намагаючись послабити гетьманську владу та схилити й до ще бiльших поступок Москвi, зокрема – обмежити автономiю украiнськоi Гетьманщини. У Кремлi, який, безумовно, був тiею самою зацiкавленою стороною, добре розумiли, чим загрожував курс, обраний гетьманом Виговським, тож дiяли досить активно, аж до надання безпосередньоi вiйськовоi допомоги бунтiвникам.

Повстання Пушкаря було негайно придушене силами прибiчникiв гетьмана Виговського, однак першi паростки майбутнього розколу Украiни з'явилися разом iз саме цим бунтом – козацька старшина, яка у часи Хмельницького видавалася монолiтним середовищем, пiдгрунтям гетьманськоi влади, зазнала поглиблення внутрiшнiх суперечностей, що врештi спричинилося до скликання Чорноi ради та розколу Украiни.

Реакцiя Москви на придушення гетьманом Виговським повстання Мартина Пушкаря i Якова Барабаша була передбачуваною. Там украй негативно поставились до дiй Виговського, що його вже вважали своiм васалом, i почали все частiше втручатись у внутрiшнi справи Гетьманщини. Без згоди гетьманськоi канцелярii у Москвi було пiдготовано царськi укази про призначення московських воевод у Бiлу Церкву, Корсунь, Нiжин, Полтаву, Чернiгiв та Миргород, а одразу пiсля цих указiв вийшла постанова про призначення боярина Василя Шереметева керiвником новоi московськоi адмiнiстрацii в Гетьманщинi.

У настановi, врученiй йому в Москвi, йшлося про забезпечення передачi управлiнського апарату в мiстах Украiни до рук прихильного до самодержавноi царськоi влади мiщанства. У Москвi, звичайно, спланували, щоби пiдтримка цивiльноi влади украiнських мiст на противагу козацькiй адмiнiстрацii стала ще одним iз засобiв послаблення суспiльно-полiтичноi та культурно-нацiональноi едностi в створенiй Хмельницьким козацькiй державi.

Активнi спроби позбавити Гетьманщину суверенiтету здiйснювано й надалi. У серпнi 1658 року, знову-таки iгноруючи статтi «Переяславського договору», за сприяння московського вiйська князь Григорiй Ромодановський проголосив наказним гетьманом Украiни уманського старшину Івана Безпалого, вiдомого своiми виразними промосковськими настроями.