Чорна Рада. 1663

І хоч умови цього договору були значно важчими для козакiв, як порiвняти з попередньою, Зборiвською угодою, саме Бiлоцеркiвський мир дозволив Богдану Хмельницькому й козакам оправитись пiсля поразки пiд Берестечком.

Виговський продовжив свою вiйськову дiяльнiсть у походi козацького вiйська пiд командуванням Тимофiя Хмельницького на Молдову в 1652 роцi. Вiдомо, що вiн брав участь у битвi при Батозi, пiд час того самого походу, який закiнчився взяттям столицi Молдавського князiвства – Ясс. Стратегiчною метою походу був шлюб Тимофiя з донькою молдавського господаря Василя Лупула Розандою i згодом – протекцiя, яку Молдова мала дiстати вiд Гетьманщини.

Зауважмо, що це одруження таки вiдбулось i Василь Лупул визнав зверхнiсть над собою Гетьманщини, чим сильно роздратував Рiч Посполиту. Той факт, що «весiльний» ескорт до Молдови Хмельницький наказав очолювати саме Івану Виговському, говорить не лише про довiру до нього Хмельницького, а й про непересiчний талант полководця, який мав генеральний писар.

Паралельно з дiяльнiстю у военнiй сферi Іван Виговський провадив колосальну роботу з органiзацii основ гетьманськоi влади в новостворенiй державi. Буквально за кiлька рокiв, перебуваючи поряд iз Хмельницьким, Іван Виговський створив потужну й досить ефективну генеральну канцелярiю козацькоi Гетьманщини. Ця установа стала, по сутi, водночас мiнiстерством закордонних i внутрiшнiх справ, а ii роль в управлiннi державою неможливо применшити, адже саме ця iнституцiя, вийшовши за межi повноважень органу вiйськового врядування, стала тим фундаментом, на якому було створено механiзми державноi влади.

До канцелярii Виговського надходила вiйськово-полiтична iнформацiя з усiх кiнцiв Украiни, а також повiдомлення вiд послiв iноземних держав. У нiй приймалися та з неi вiдправлялися численнi посольства, ухвалювалися важливi рiшення, що, разом iз численними вiйськовими перемогами, визначали долю становлення украiнськоi козацькоi Гетьманщини. Не буде перебiльшенням сказати, що створення такоi потужноi державноi машини й координацiя ii роботи потребували неабиякого таланту адмiнiстратора та полiтика, – i саме тому Богдан Хмельницький високо цiнував працю Івана Виговського, нагадуючи старшинi, невдоволенiй пiднесенням «купленого за рябу кобилу» генерального писаря, його таланти.

Не боячись виступiв полковникiв i генеральноi старшини, Хмельницький чiтко давав зрозумiти: Виговський – друга пiсля гетьмана людина в Запорозькому Вiйську й державi.