Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри

)» (нижче ми покажемо, що нiякого правового, а тим бiльше «конституцiйного» характеру цi акти не мали. – Д. Я.),

– «з точки зору юридичноi технiки загального рiвня вказанi закони не е досягненнями вiтчизняноi конституцiйно-правовоi думки, але цiлком адекватно вiдображають соцiальнi умови та полiтико-правовi уподобання полiтичноi елiти УНР доби Директорii, перш за все ii голови В. К. Винниченка та його прихильникiв».[13 - Присяжнюк А. Й. Конституцiйне будiвництво в Украiнськiй Народнiй Республiцi доби Директорii (листопад 1918– початок 1921 pp.

): Дис. канд. юрид. наук: Нацiональна академiя внутрiшнiх справ Украiни. – X., 2002. – 19 с. – С 8, 9, 10.]

Незалежно вiд цитованого вище дослiдника та паралельно з ним подiбних висновкiв дiйшла iнший фахiвець:

– «всупереч логiчному продовженню розвитку державотворчого процесу Директорiя не скликала Центральну Раду, не запровадила в життя Конституцiю УНР 1918 р. i не вiдновила попереднього законодавства»,

– «чiткоi та сталоi програми державного будiвництва Директорiя не мала.

Вона здебiльшого послуговувалася загальними гаслами»,

– «законодавча дiяльнiсть Директорii доводить, що законодавство тiльки тодi е дiевим та ефективним регулятором суспiльних вiдносин, коли воно пов'язане, узгоджене з реальними чинниками соцiально-економiчного та полiтичного життя суспiльства».[14 - Подковенко Т. О. Становлення системи законодавства Украiни в 1917—1920 роках (Украiнська Центральна Рада, Гетьманат П.Скоропадського, Директорiя УНР): Дис.

канд. юрид. наук: Киiвський нацiональний ун-т iм. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 21 с – С. 13, 14.]

Цi висновки, в свою чергу, корелюють iз результатами ще одного дослiдження:

– «Директорiя, на вiдмiну вiд своiх попередникiв Центральноi Ради та гетьмана П. Скоропадського, не мала чiткоi програми державотворення»,

– полiтичнi партii, якi ii утворили, «не мали спiльноi програми нацiонально-державного будiвництва, пiдтримували протилежнi типи органiзацii влади – вiд радянськоi системи до традицiйно-парламентськоi моделi»,

– «в результатi детальноi та довготривалоi дискусii (про яку, насправдi, нiчого не вiдомо.

– Д. Я.) був теоретично розроблений i третiй шлях – “трудовий принцип” державного управлiння… Реалiзацiя цього принципу виявилася важко здiйсненною»,

– «Директорiя виявилася неспроможною створити единий фронт нацiонально-демократичних (насправдi – нацiонал-соцiалiстичних. – Д. Я.