Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Оригiнали зберiгаються в Архiвi росiйськоi i схiдноевропейськоi iсторii Колумбiйського унiверситету в Нью-Йорку. Ксерокопii iх передано кiлька рокiв тому в Інститут лiтератури iм. Т. Г. Шевченка НАН Украiни.

В Канадi вийшли два перших томи «Щоденника», що охоплюють перiод з 1911 по 1925 рiк, а в Украiнi третiй том (до 1930 p.).

Всього ж заплановано видати шiсть томiв. Сьогоднi над iх пiдготовкою спiльно працюють Інститут лiтератури iм. Т. Г. Шевченка НАН Украiни i Канадський iнститут украiнських студiй. В Украiнi свого часу з'явилися передруки з двох згаданих вище томiв: у газетi «Лiтературна Украiна», в журналах «Украiна» i «Киiв» (1990.

– № 9 – С 91—123; № 10. – С. 96—110. – № П. – С. 85—106). Витяги з «Щоденника» опублiкованi i в журналi «Дружба народов» (1989. – № 12. – С. 161—205) росiйською мовою. Найбiльша питома вага тут матерiалiв за 1917—1920 pp. Тобто до послуг iсторiографiв досить об'емний i надзвичайно цiкавий матерiал.

Варто зазначити, що i достатньо обширнi подачi з щоденника за пiзнiшi роки опублiкованi журналами «Киiвська старовина» i «Слово i час» (2000—2001 pp.

).

За багато пiсляреволюцiйних десятилiть критики лiдерiв украiнського руху неодноразово вдавалися до простого й цинiчного прийому: поразку визвольних змагань вони пояснювали передусiм вiдсутнiстю професiоналiзму, браком досвiду таких керiвникiв як М. Грушевський i В. Винниченко. Особливо дiставалось останньому. Його емоцiйнiсть, романтизм, вразливiсть начебто дуже заважали виробленню i здiйсненню реалiстичноi полiтики.

Гадаеться, що подiбнi закиди мають лише частковий сенс.

Адже, з iншого боку, саме до честi украiнського народу, що в переломний перiод його iсторii вiн висунув керiвникiв гуманних, щирих, порядних, людей честi i совiстi. Володимир Винниченко чимало помилявся, проте робив це щиро, без злого умислу, i так же щиро здатен завжди був визнати це, чесно оцiнювати своi вчинки, iх позитив i негатив. Щоправда, iнодi подiбнi зiзнання виявлялись дещо, а то й безнадiйно запiзнiлими, однак з точки зору iсторiографiчного аналiзу вони мають величезну вагу, оскiльки е втiленням чесностi, об'ективностi, порядностi.

Володимир Кирилович був дуже вибагливим до самого себе, до своiх щоденникових записiв. Вiн не вiв би iх, якби не дотримувався нарiжноi умови: «…щирiсть записок. Найбiльш оголена, безоглядна, до найтаемничих куточкiв правдивiсть, одвертiсть, об'ективнiсть. Без цiеi умови нi iнформацiя, нi навчання не можуть бути досягненi».