Етика

Втiм, я знаю, що багато хто думае, нiби вони можуть довести, що природi Бога належить найвищий розум i вiльна воля; бо, за iх словами, вони не знають нiчого досконалiшого, що вони можуть приписати Боговi, як то, що в нас е найвища досконалiсть. Далi, хоча вони i уявляють Бога в дii найрозумнiшим, однак не вiрять, щоб вiн мiг зробити iснуючим все, що вiн дiйсно собi уявляе, бо цим, на iх думку, знищувалася б могутнiсть Бога. Якби, кажуть вони, вiн створив все, що е в його розумi, то вiн вже не мiг би створити нiчого бiльше, що, на iх думку, суперечить всемогутностi Бога.

Тому вони волiють стверджувати, що Бог до всього ставиться байдуже i не творить нiчого, крiм того, що вiн з якоiсь абсолютноi волi визначив створити. Але менi здаеться, що я досить зрозумiло довiв (див. тезу 16), що iз найвищоi могутностi Бога або iз нескiнченноi природи випливла нескiнченна множина речей нескiнченними способами, тобто все неодмiнно випливло або постiйно випливае iз такою ж необхiднiстю; абсолютно так само, як iз природи трикутника вiд вiчностi було i вiчно буде випливати, що його три кути дорiвнюють двом прямим. Тому всемогутнiсть Бога вiд вiчностi була дiяльною i навiки буде залишатися в тiй же дiяльностi. Цим способом, принаймнi на мою думку, всемогутнiсть Бога встановлюеться набагато досконалiше. Моi супротивники, здаеться, навiть вiдкидають всемогутнiсть Божу[8 - Вiдверто кажучи.]. Бо вони змушенi визнати, що Бог мiстить у своему розумi нескiнченну множину речей, котрi можуть бути створенi, але котрих, проте ж, вiн нiколи не буде спроможний створити. В iншому ж випадку, тобто якби вiн творив все, що вiн мiстить у своему розумi, то цим вiн, на iхню думку, виснажив би свою всемогутнiсть i став би недосконалим. Тому, щоби встановити досконалiсть Бога, вони змушенi разом з тим стверджувати, що вiн не може створити все, на що розповсюджуеться його могутнiсть; але я не знаю, чи можна придумати щось бiльш безглузде i невiдповiдне до всемогутностi Бога. Далi[9 - Щоб сказати тут що-небудь про розум i волю, котрi ми приписуемо Богу.], якщо до вiчноi сутностi Бога належать розум i воля, то, звичайно, кожен iз цих атрибутiв слiд розумiти iнакше, нiж це звичайно уявляють люди. Бо розум i воля, котрi становили б сутнiсть Бога, мали б вiдрiзнятися вiд нашого розуму i волi, як небо вiд землi, i схожiсть мiж ними полягала б тiльки в назвi, так само, як схожi мiж собою собака-сузiр'я, i собака-гавкаюча тварина.