Їжа. Італійське щастя

Incontrare la cucina italiana in tutta la sua variet? vuole dire scoprire la differenza abissale, non solo di linguaggio, ma di gusti, mentalit?, estro, sense of humour, atteggiamenti di fronte al dolore e alla morte, loquacit? o silenzio, che separano un siciliano da un piemontese o un veneto da un sardo. Forse in Italia pi? che altrove (anche se la legge vale per ogni paese) scoprire la cucina vuole dire scoprire l’anima degli abitanti. Provate a gustare la bagna cauda piemontese, poi la cassoeula lombarda, poi le tagliatelle alla bolognese, poi l’abbacchio alla romana, e infine la cassata alla siciliana, e avrete l’impressione di esservi mossi dalla Cina al Per?, e dal Per? a Timbuctu.

Praticano ancora, gli italiani, l’incontro con le molte cucine del proprio paese come mezzo di reciproca conoscenza? Non lo so. So che quando uno straniero (o una straniera), mosso da grande amore per questa terra ma conservando pur sempre lo sguardo distaccato di chi viene dal di fuori, inizia a descriverci l’Italia attraverso la sua cucina, allora gli stessi italiani scoprono un paese che avevano (forse) in gran parte dimenticato.

Del che dobbiamo essere grati a Elena Kostioukovitch.

Umberto Eco

Унiверсальна мова Італii

«Коли Олена Костюкович дала менi для прочитання цей рукопис, я одразу запропонував iй написати передмову. Я спершу пiдозрював, буцiмто моя покваплива готовнiсть обгрунтована тим, що Костюкович – перекладач моiх творiв на росiйську мову i я в захватi не тiльки вiд любовi й старанностi, якi вона виявляе в роботi з моiми книжками, але також вiд розуму Олени та широкоi освiченостi.

Та чи достатньо цього, запитував я себе, зважаючи, що я геть не гурман.

До речi, про гурманiв. Як на мiй погляд, гурман – аж нiяк не той, хто тiшиться й радiе перед розкiшною canard ? l’orange або рясною порцiею чорноi iкри з млинцями. Зображена особа – це лише нормальна людина з незiпсованим смаком, не шанувальник «Макдоналдса». А пiд гурманом (gourmet) – любителем поiсти, тонким гастрономом – я розумiю такого, хто ладен проiхати сотнi кiлометрiв, щоб дiстатися до ресторану, де оту саму canard?l’orange готують у якийсь унiкальний спосiб.

З усiею очевиднiстю, я до категорii гурманiв не належу, оскiльки мiж варiантами: а) швидко поiсти у найближчiй пiцерii або б) iхати, не кажу навiть двiстi кiлометрiв, але хоча б десять хвилин на таксi, в якусь нову траторiю, – завжди оберу варiант швидкоi пiци.