Сьогодні я бачила…

Перед нами справдi незвичайна книга, певне тому, що такою е i сама ii авторка… Але хай би як ми розсипалися словами (а кожен, хто знае Делiю, добре це розумiе), слiв буде замало…

Сьогоднi я бачив незвичайну книгу…

Кому не випадало дивуватися з того, що iнодi кiнцевий результат довiльного складання доданкiв обертаеться чимось бiльшим? Кому не випадало дивуватися з того, що певний витвiр несподiвано немов вивершуеться над самим собою, долаючи обумовленостi, в яких вiн народився, i перетворюеться дивовижним чином на щось вагомiше, нiж того можна було сподiватись?

Якщо справдi, – як про те мовиться в багатьох легендах i тисячолiтнiх народних переказах, – кожна людина мае в дитинствi ангела-охоронника, який опiкуеться ii цiлiснiстю, i якщо так само деякi твори теж мають «щось», що, вивищуючись над ними в тонких планах, опiкуеться iх вивершенням, то яке ж бо велике натхнення потрiбне було для написання цiеi книги! Давне арабське прислiв’я стверджуе, що «незрячому розуму очi нi до чого».

Отож, найбiльше в цiй книзi вражае те, як легко i невимушено вона вiдкривае перед нами дивовижний i прекрасний Всесвiт, якого самi ми чомусь недобачаемо.

Ця книга, започаткована 1975 року як окремi дописи до постiйноi рубрики журналу «Nueva Acropolis», вартувала семи рокiв ревноi працi. Проте, читаючи ii, навряд чи це хтось помiтить. Семирiчний доробок аж нiяк не видаеться довiльним зiбранням розрiзнених чи штучно поеднаних фрагментiв задля вдоволення цiкавостi незлiченних щирих шанувальникiв професора Гусман, яких що не день бiльшае.

Це, радше, цiлiсний твiр, який, не бувши попервах задуманим у такому виглядi, засвiдчуе, що дисциплiнований розум може цiлеспрямовано й неухильно зберiгати вiрнiсть власному розмислу.

«Сьогоднi я бачила…» – книжка особлива. Написана прозою, вона не поступаеться будь-якому вiдомому поетичному творовi, оскiльки ii слова напрочуд невимушено заторкують найпотаемнiше в кожнiй людинi. Ця книга, написана у жанрi роздумiв про наболiлi питання сьогодення, виходить за межi часу i простору, в яких ми живемо, бо жоден ii фрагмент не можна назвати вiдголосом скороминущих уподобань, що так само легко зникають, як i виникають.

Отже, перед нами одна з тих незвичайних книг, обкладинка якоi мало, а то й нiчого нам не говорить, але пiд нею пульсуе цiлий свiт, геть вiдмiнний вiд нашого – охмареного песимiзмом та безликiстю; цiлий свiт, що, дiючи як живодайний бальзам, стае одою життю у кожнiй з його незлiченних форм.