Сьогодні я бачила…

Окрiм самозамилування, iснуе й iнша крайнiсть: погорда до людини та планети, бо на землi, мовляв, навiть за допомогою ззовнi, нiчого доброго не досягти.

Таким чином, ми або чогось вартi i здатнi на великi звершення без допомоги з космосу, або нiкчемнi й безпораднi i не заслуговуемо на космiчний дар.

Однак людина, яку я бачила, – справжнiй чужопланетянин, – е водночас великою i малою. Їi мализна полягае в матерiальних рамках, в доконечнiй необхiдностi досвiдчення для еволюцiонування, а також у прив’язаннi до часу i простору.

Але вона несе в собi великий позаземний елемент: свою душу, свое безмежне ество, iскру вiчностi, що пульсуе на сподi i спонукуе до незнаних свiтiв – не тiльки матерiальних, а й свiтiв вiри та мудростi.

Цей чужопланетянин i всi ми перебуваемо тут у тих самих умовах побудови космiчного ковчегу з дерева жертовностi, з потужним рушiем знання та автентичноi релiгiйностi. Наш ковчег скориться спонуканню внутрiшньоi людини – неземноi iстоти – i дiстанеться забутих планет чеснотливостi, гiдностi, неегоiзму, мiцi i любовi.

А в часi цих подорожей вiн принесе в наш свiт таке сподiване знезараження, очистивши земну атмосферу вiд хмар матерiалiзму та зiпсутостi.

Так, кожен з нас може побачити неземних iстот. Для цього варто лиш розбудити оспалу i знечулену вiд психологiчного та духового забруднення душу. А вiдтак, з безсмертною снагою нашоi позачасовоi сутностi ми знову вдихнемо життя в тi цивiлiзацiйнi дива очевидного космiчного змiсту i не менш очевидноi земноi фактури.

Нове диво, яке слiд долучити до перелiку вже традицiйних, – це диво бути людьми, що ногами стоять на Землi, а головою сягають зоряного неба.

…Творiння велетiв

Сьогоднi я бачила творiння велетiв…

По всiх усюдах цi гiганти залишили свiй слiд, i величну познаку на iхнiх творiннях неможливо не помiтити.

Я називаю iх велетами, хоча нiхто не знае, якими вони були, адже, бувши такими великими, вони залишили свiй слiд, а вiдтак щезли, загубившись у таiнi часу.

По цих мiфiчних велетах лишилися самi руiни. Але з цих величних руiн можна виснувати, в якому свiтi вони жили. Якщо нас вражають навiть рештки споруд, то що б ми вiдчули, споглядаючи iх у цiлiсному виглядi?

По п’ятьох континентах розкиданi безмовнi свiдки, що зберiгають таемницю людейвелетiв минулого.