Казки

Спливе час, i фарба на твоiх крилах потьмянiе та змиеться. Але залишиться найважливiше, що е у тебе, – твое добре серце. Горобчики, якi зараз смiються над тобою, змiнять свою думку i стануть твоiми справжнiми друзями. Я поважаю тебе i вiрю, що ти допоможеш менi повернутися до мого будиночка. Горобчик подивився на вiкна будинку i побачив, що кватирка вiдчинена тiльки на другому поверсi. Ймовiрно, що саме з цього вiкна i вилетiв метелик.

– Лiзь пiд мое крило, мiцно тримайся за пiр’я, я понесу тебе, – сказав горобчик.

За мить вiн влетiв крiзь кватирку в кiмнату, де сидiла дiвчинка i плакала. Побачивши горобчика, вона булла вкрай здивована.

– Привiт, дiвчинко! – зацвiрiнькав вiн. – Чого так гiрко плачеш?

– Як же на плакати, коли я не вгледiла i втратила найцiннiший скарб – метелика Махаона. Інколи я випускаю його з будиночка, де вiн живе, аби полiтав по квартирi, але перед цим закриваю всi кватирки. А зараз не помiтила, що одна з них вiдчинена, i вiн вилетiв на двiр. У таку лиху погоду бiдний метелик неодмiнно загине.

І дiвчинка знову заплакала. Та з-пiд крила горобчика вилетiв метелик i сiв на нiс дiвчинки. Та завмерла вiд несподiванки. Їi радостi не було меж!

…Минув час. Настали голоднi холоднi днi. Але на вiкнi дiвчинки завжди була повна годiвничка для нашого горобчика. А коли вiн замерзав, то пiдлiтав до кватирки i вiдiгрiвався теплим повiтрям, яке вiяло з квартири крiзь прочинену кватирку. З того дня кватирка нiколи не зачинялась, окрiм тих хвилин, коли дiвчинка випускала полiтати Махаона.

Кульбабка

Довго лежало зернятко в землi. Може тiльки з осенi до весни. Але йому казалося, що занадто довго, бо не знало що е рiк i пори року: весна, лiто, осiнь та зима. Але одного разу зернятко вiдчуло, що земля стала теплою. Воно знало, що лежить тут аби рости i почало пускати паросток вгору, бо чекало на щось iнше нiж тiльки земля навкруги.

І дiйсно. Коли паросток вийшов з землi i трохи пiдрiс, то пересвiдчився, що тут набагато краще нiж було ранiше. Воно побачило сонечко, вiдчуло на собi вiтерець.

Поруч паростка були такi ж зеленi паростки але рiзнi: i зовсiм тоненькi, якi прогиналися пiл вiтром мало не до землi, трохи товстi i пружнi, але з таким круглим стебельцем як вiн поруч не було нiкого.

Сусiди виявилися паростками рiзних трав чи навiть кущiв та дерев.