Проект «Україна». Австрійська Галичина

Так сталося, зокрема, iз образом «доброго галицького священика» пiсля Львiвського собору 1946 року. У пресi та художнiй лiтературi почав поширюватися стереотип облесливого, ввiчливого i пiдступного «унiата» зi свастикою на сутанi, який iде «з хрестом i ножем» «дорогою ганьби i зради». Вiн стае представником «езуiтського Юра», прихованим помiчником панськоi Польщi, гiтлерiвськоi Нiмеччини, «капеланом жовтого лева» i «бандерiвського» руху, що заважае жити мирним та довiрливим галичанам тощо. До того ж, актуалiзувалося створене ще представниками КПЗУ уявлення про «попа-капiталiста», в руках якого ще з ХІХ ст.

опиняються украiнськi банки та кооперативи по усiй Галичинi. На противагу негативному образовi старого галицького суспiльства, створюеться образ «новоi», «щасливоi» галицькоi землi – iндустрiалiзованоi та колективiзованоi. Вiдповiдно змiнюеться й пантеон знакових iсторичних постатей. Бiльшiсть з давнiх персоналiй отримуе негативнi конотацii, тому на iх мiсцi з’являються iмена Ленiна (Сталiна), представникiв радянськоi партноменклатури (секретарiв обкомiв i райкомiв партii), депутатiв Верховноi Ради (М. Кiх), героiв партизанського руху (С. Ковпака, С. Руднева, М. Кузнецова), «бiйцiв iдеологiчного фронту». В окремих випадках iшлося про заповнення опустiлих нiш. Так, замiсть владик ворожоi iй Греко-католицькоi церкви радянська iдеологiя пропонуе галичанам визнавати атеiстичних «новомученикiв» на зразок Я. Галана або С. Тудора, якi, за офiцiйною версiею, «кладуть життя у боротьбi з силами пiтьми». Поруч з тим, уславлюеться постать «маленькоi радянськоi людини». В обласних центрах та районах створюються пантеони передовикiв виробництва, Героiв Соцiалiстичноi Працi, колективiв – Кавалерiв перехiдного Червоного Прапора, у сiльськiй мiсцевостi – колгоспiв-мiльйонерiв тощо. Вiдповiдно змiнюються й мовнi клiше. Офiцiйно Галичина асоцiюеться з украiнською мовою, однак цивiлiзацiйним кодом ii мiського населення (особливо у повоеннi роки) стае також i росiйська мова. Внаслiдок пропаганди бiлiнгвiзму, що, за задумом iдеологiв КПРС, мала вести до майбутнього злиття мов i нацiй, виникае радянський варiант мiського говору – суржик, який поступово проникае у систему дiалектного мовлення сiл. Вiдповiдно трансформуються i стереотипи повсякденностi. Початково iхнiм наскрiзним гаслом стае лiквiдацiя давнiх соцiальних уявлень i форм товариського життя у мiстi та на селi. Останнi оголошуються вiдсталими, забобонними, мiстечковими, негуманними тощо.