Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Лiберали i киiвськi мiшухи говорять про Вас iз жахом i ненавистю, з ненавистю i злорадством вони повторюють чутки про Ваше покровительство таемним притонам розбещеностi… Ми ж, соцiал-демократи, не маемо причини нi ненавидiти Вас, нi боятись, навпаки, саме Ви, завдяки щойно згадуваним Вашим рисам, Ваше превосходительство, допомогли нам стати на ноги i розвинути нашу дiяльнiсть з усiею ii нинiшньою широчiнню. Тому просимо Вас, Ваше превосходительство, не залишати своеi посади.

Щиро вдячнi киiвськi соцiал-демократи».

Панна Ольга дивилась на мене трохи моторошно, але якось аж просiяла. Питала в Тебе.

Кобилянська. І як це ви пошлете?

Мержинський. Надрукуемо, панно Ольго, i в сотнях примiрникiв роздамо по всьому Киеву.

Кобилянська. Але це ж iх тiльки дратуватиме.

Мержинський. Кого дратуватиме, а кому дасть вiдчути нашу силу i неушкодженiсть – навiть пiсля недавнiх арештiв.

Ти пiдсiв до мене, ми грали в чотири руки, вечiр спадав на землю, а мiй брат Михайло, щось упереджено вчуваючи в запитаннях панни Ольги до Тебе, переконував ii палко.

Михайло. Це – лицарi наших часiв. Справдi, людей iз такою силою волi i в давнину, i тепер мало. Колись такого могли б сколесувати, а вiн би й не скривився, а ниньки доля iм душi колесуе. Взагалi, менi здаеться, несправедливо дорiкати, що в наше столiття, в останнi часи героiзм, сила волi й характеру перевелися. Вони есть, але в iнших формах.

Кобилянська. Пане Михайле, ви мене трохи не так зрозумiли. Тут про Лесю йдеться.

Михайло. Розумiете, вони iнакше виявляються, а люди, що звикли iх бачити нарядженими в героiчнi костюми, не бачать героiзму пiд звичайною одежею сучасноi людини. Минуть вiки, i потомки бачитимуть у дев’ятнадцятому столiттi героiзм, а в своi часи не добачатимуть його. Nemo est profeta tu patria sue. (Немае пророка у своiй вiтчизнi – лат.) Чи не так, панно Ольго?

Кобилянська. Псевдопророки – це теж неминуча пошесть. Та тут не йдеться про Мержинського. Вiн менi якраз до вподоби, але ж Леся… Може б, iй не варто так уже полiтикуватись, вона вже ось-ось займеться, i попелу не лишиться.

Тебе все-таки вперта Ольга не збиралася лишити в спокоi i насiлася з нiмецьким педантизмом, уже в гамаках погойдуючись. Ти не опирався.

Кобилянська. Я можу не раз великий тягар носити, лиш менi не треба батога нiколи, лiпше добре слово. Кожне з нас потребуе такого. Мiй близький друг каже: «Менi треба пестощiв з великими добрими очима i бiлих рук.