Ідеологія

А той об’ективний хiд виправдовуе твердження, «яке, виходячи з тiсного зв’язку Украiни з великоросiйським (?) ринком, вiдкидае можливiсть iснування економiчноi самостiйностi Украiни».[148 - Проект резолюцii по нацiональному питанню О. Скорописа для грудневого з’iзду 1904 pоку РУП. – Вiдень, 1924. – С. 84.]

З цiеi точки зору до права нацii на самовизначення партiя не зiйшла, аж поки ii не поставили перед доконаним фактом подii революцii, i нацiональний сентимент украiнських мас, якого партiя не розумiла й який не хотiв нiчого знати нi про розвиток капiталiзму, нi про наукове обгрунтування нацiональноi революцii, i не мав страху, властивого соцiалiстам, вирiшувати питання руба.

Але й це навернення вiдбулося не вiдразу: перш за все старi дiячi партii прагнули украiнську справу пов’язати зi справою демократii всiх народiв Росii, а одна закордонна органiзацiя цих дiячiв, що постала пiд час Першоi свiтовоi вiйни (хоч i пiд iншою маркою), пропагуючи, настiльки довго, поки iснував царат, безумовну самостiйнiсть, пiсля революцii за базу своеi тактики взяла «надiю, що Украiна не зустрiне жодних перешкод у твореннi свого нацiонального життя» – з боку князя Львова, i Керенського[149 - Вiстник Союза визволення Украiни.  – 1917. – Ч. 15, IV i ч. 6, V.]… Все це було не серйозно. Зi спонтанною волею мас партiя не рахувалася, i не думала будити ii, чи накидати свою волю подiям; думала лише пристосуватися до подiй, людей, суспiльних законiв i iхнiх чужинських iнтерпретаторiв. Дехто договорився до твердження, що коли нацiональнi намагання украiнського соцiалiзму «не можуть тепер… з’еднати украiнського пролетарiату», то партiя як окрема органiзацiя мусить лiквiдуватися. «Бо коли росiйська революцiя (1905) не поставила гостро нацiонального питання в Украiнi, то в добi реалiзацii ii лозунгiв ми не сподiваемося зустрiти на порядку майбутнього дня нацiонального питання нашоi краiни.[150 - Наш голос. – С. 356.] Розвиток капiталiзму, росiйська революцiя – ось тi сили, вiд яких робив наш соцiалiзм залежним не здiйснення, а навiть поставлення лише як свiй постулат боротьбу за самостiйнiсть! Вiн вiдмовлявся вiд боротьби за цю iдею лише тому, що тепер не вдалося для неi об’еднати маси… Те саме казав i Драгоманов, який викидав iз тактичного плану партii всi питання, яких не можна було залагодити «в 1, 2, 3 каденцii»: одна психологiя, та сама можливiсть. І в сутi речi, ця соцiалiстична можливiсть нiчим не вiдрiзнялася (крiм фразеологii) вiд буржуазноi.