Ідеологія

] Як чуються в цьому кредо нотки старого украiнофiльства, яке хотiло «примирить с собою правительство» i вважало, що будь-якi яскравi нацiональнi постулати лише шкодять справi нацii, бо звернуть на неi i на лоялiстiв гнiв всесильних, вiд яких, лише вiд них, кожен опортунiст чекае для себе порятунку. Далекi iдеi (як самостiйнiсть) могли б бути осягненi лише «всесвiтнiми катаклiзмами», навiщо ж тодi було iх пропагувати?

Адже ж реальний полiтик iз катаклiзмами не рахуеться, i… не любить iх, уповаючи бiльше на нормальний перебiг подiй, на поступ.

Вiра в катаклiзми, це ж була та сама вiра в революцiйний зрив, у стрибки, а це суперечило законам еволюцii. Виступати з революцiйними нацiоналiстичними iдеями означало б бавитися в пророкiв, а таких Драгоманов органiчно не терпiв тому, що мало було в них «гуманно-альтруiстичних думок», настiльки шанованих полiтичними вегетарiанцями, натомiсть багато «скаженоi злости проти тих, хто не приймав вiри пророкiв i апостолiв»;[125 - Народ. – 1894. – Ч. 4.] бо така безоглядна вiрнiсть своiй iдеi вражала позбавлену всiлякого сильного почуття пласку душу провансальського фiлiстерства. Простiше йти до своеi мети через просвiту та рiвнi права всiх громадян у державi, якi тодi й встановлять собi громадськi порядки, якi схочуть, i запровадять «коли не райське життя, то в усiлякому разi досить благополучне i щасливе».[126 - Драгоманов М. Рай i поступ.] Це «благополучне i щасливе життя» народу-раба пiд опiкунськими крилами народу-завойовника й було iдеалом драгоманiвщини.

Свою опортунiстичну тактику пропагував Драгоманов i в Галичинi.

Тут вiн думав, що далекосяжнi нацiональнi програми вже тому були не потрiбнi, що коли б шляхта мусiла поступатися пануванням у краю народу, то «впала би в Галичинi i примусова польськiсть, котра не мае другоi пiдстави, як крiм у шляхетствi».[127 - Народ. – 1891. – Ч. 12.] Як у Росii треба було ховатися зi своiми остаточними iдеалами, щоб не залякати москалiв, так i в Галичинi вiн протестуе проти висунення суто манiфестацiйного гасла подiлу краю, бо тим украiнцi «вiдiпхнули б вiд себе своiх найприроднiших союзникiв, польських хлопiв», а крiм цього вiдвернули б увагу самих украiнцiв вiд реальних щоденних, буденних справ. Для нього е догмат, що «русинам безпремiнно треба прагнути до згоди з поляками, як i з другими сусiдами» i вiн вiтае слова графа Ю. Чарторийського, що мовляв «не треба багато говорити про Вiдень i Киiв, а треба зайнятися щиро нашими справами краевими».[128 - Народ. – 1891. – Ч. 12.