Ідеологія

Так дiйшов Драгоманов, а за ним усi його колишнi та теперiшнi прихильники, до думки, що збiльшення великодержавноi потуги держави-паразита в украiнському тiлi (Росii) е в найжиттедайнiших iнтересах нацii господаря, iдея, яка й досi сидить у головах наших соцiалiстiв i монархiстiв i яка не знае, мабуть, аналогiв у визвольницькiй iдеологii жодноi iншоi нацii.

Завзятим пропагандистом iдеi симбiозу став пiсля Драгоманова чоловiк, iм’я якого було вiд початку цього столiття аж до 1918 pоку, символом украiнства, М.

Грушевський. Для нього також iдентичнiсть зовнiшнiх iнтересiв Украiни та держави паразита, незалежно вiд форми правлiння в нiй, була аксiомою. Спiвжиття обох нацiональних органiзмiв у жодному разi не треба було розривати, лише у найкращому випадку, трохи модифiкувати; сам стан симбiозу залишався i мав залишитися, протиставляючи себе iншому свiтовi, ворожому як нацii-господарю, так i паразитовi. Називалися цi стосунки мiж обома нацiональними органiзмами по-рiзному, – то автономiя, то знову федерацiя, то навiть союз двох зовсiм самостiйних членiв. Але все ж це залишалися члени единого цiлого, пов’язаного почуттям взаемноi любовi та солiдарностi, а iнший свiт уявлявся лише, як протиставлення до них обох. Інтереси цих самостiйних членiв нiяк не суперечать один одному. Твердити протилежне можуть хiба «люди нетямущi… або вороги свободи». Те, що кожен iз народiв чи краiн, членiв цього союзу мае свое державне право, сам е державою, зовсiм не послаблюе iхнього потягу до спiльного державного зв’язку. Росiяни мають зрозумiти, що не гальмувати органiзацiйну енергiю украiнського народу iм треба, не обмежувати ii, а власне дати будь-яку змогу розвиватися iй повнiстю.[89 - Грушевський М. Звiдки пiшло украiнство i до чого воно iде. – Киiв, 1917.] Так навiть наймудрiшi украiнськi провансальцi органiчно не були спроможнi вийти за межi симбiотичного погляду на свiт. Для них навiть самостiйнiсть виключае будь-який сепаратизм. Поняття, що вiдходять вiд зачарованого кола понять, пов’язаних iз iдеею симбiозу, е поняття трансцендентнi для украiнського провансальства; воно не те, що iх вирiшувати, навiть ставити не в силi. Воно органiчно не в силi зрозумiти, що кожна, в тому числi нацiональна species мае власну волю; що поняттю незалежноi нацii iманентне прагнення окремого зовнiшнього полiтичного iдеалу. Для провансальцiв самостiйнiсть краю здiйснюеться нiколи contra, а лише cum, лише за допомогою ворожих сил, нiколи vi, а завжди consilio.