Ідеологія

Безперечно, прагнення забезпечити непорушнiсть територii нацii е вищою формою об’ективацii нацiональноi волi, нiж турбота про «щастя» цього поколiння, – та в сутi речi, поки в цьому прагненнi зрiкаються з ролi активного чинника, задовольняючись роллю знаряддя в чужих руках, не можна цей потяг назвати державницьким.

Я, ми (народ, голота), добробут, клас, земля (територiя) – ось були тi реальностi, якi «видiв» наш провансалець i в iм’я яких вiдкидав вiн усiлякi фантоми. Ще однiею з таких реальностей була провiнцiя, власна парафiя, те, що вiн мiг бачити з висоти рiдного смiтника.

Так, поруч iз iншими партикулярними цiнностями, якi в нас протиставлялися «загальному», колективу нацii, з’явилася ще одна – партикуляризм у властивому значеннi того слова. Особливо помiтний цей партикуляризм у галичан (про це в iншому зв’язку), але хворiють на нього так само й великоукраiнцi, якi зi запалом визнавали вiддiлення Криму, створення гумористичноi «молдавськоi республiки» на живому тiлi Украiни тощо. Нема потреби додавати, що цей антидержавницький партикуляризм розвинувся в нас в основному пiд впливом Драгоманова. Вiн рiдко коли мислив категорiею нацii, натомiсть iснували для нього тiльки землi. З трьох чинникiв, iз яких складаеться зрiла полiтична нацiя, з територii (землi), народу та влади, для нього, як i для всiх соцiалiстiв, демократiв i радикалiв, найменш важливим був чинник останнiй – влада. Їм усе одно було, в чиiх руках перебувае влада над двома iншими чинниками. Їхнiм гаслом була не земля i влада, а земля i воля. Найважливiшим чинником був народ, а щойно тодi – територiя, чи то в виглядi забезпечення кордонiв ким би то не було (море для Драгоманова, соборнiсть для галичан), чи то в виглядi «земельки» (соцiальне визволення); врештi, у виглядi партикулярних iнтересiв тiеi чи iншоi провiнцii, якi або протиставлялися iнтересам цiлiсностi, або ставилися над ними. Як вiдомо, в основу свого проекту подiлу Росii на областi Драгоманов поклав не нацiональну, а територiальну засаду; багато областей у нього, подiбно до швейцарських кантонiв, мають мiшаний нацiональний склад. У конкретнiй програмi самоуправи Украiни вiн зробив iз неi не одну державно-правну одиницю, не едину цiлiснiсть, а кiлька. Мiродатними для нього були не iнтереси нацii, а лише абстрактнi мотиви «вигоди» тiеi чи iншоi землi. Отже, державно-нацiональна думка мала затриматися там, де починали промовляти iнтереси тiеi чи iншоi землi.