Ідеологія

Отже, народолюбство веде логiчно до кооперацii з царатом та що ця спiвпраця – нiщо iнше, як злиття з народом. Чи справдi воно веде до цього? Народництво, свiдоме своеi полiтичноi мети, полiтичних цiлей класу, який воно хоче заступити, – до такоi спiвпрацi не призвело б, як не призвело до неi народолюбство росiйських народовольцiв, вiдповiддю яких царевi за «збiльшення селянськоi землi» був акт 1 березня 1881 року. Але народовство – аполiтичне, примiтивне, до спiвпрацi з будь-якою владою готове.

Якнайкраще вiдбиваеться в цiй антитезi рiзниця двох народовств: з одного боку – iдеологii полiтично свiдомих революцiонерiв, що прямують передусiм до полiтичноi влади, а з iншоого – iдеологii мирних посередникiв мужикiв i заробiтчан (хоч би i в професорськiй тозi), iдеологii нашоi братii, голоти, яка далi аполiтичного соцiального голоду не йде, й яка так характерна для кожноi некультурноi верстви або племенi. Для провiдникiв цiеi верстви, «для соцiалiста держава школи не може бути метою, а тiльки засобом, перехiдною формою громадського життя». Вiн iз цього лише погляду розглядае справу украiнськоi державностi. «Украiнська державнiсть потрiбна украiнському трудовому народовi лише настiльки, наскiльки вона спроможна забезпечити йому кращi форми громадського та приватного життя»[71 - Драгоманов М. Шевченко, украiнофiли i соцiалiзм.]… З точки зору iнтересiв приватного життя дивиться на свiт i полiтику кожен мiщанин, як буржуазний, так i соцiалiстичний. Не дивно, що з тiею самою мiркою пiдiйшло до справи державностi й наше соцiалiстичне мiщанство. Для нього iнтереси рiдноi дзвiницi, його власноi цiнноi особи, його поколiння, хоч би цiною пiдпорядкування чужiй волi, завжди будуть важливiшими за волю власноi species до життя i до виняткового панування на своiй територii. Говорячи про росiйськi бунти XVII i XVIII столiть, Драгоманов докоряв iм, що були це бунти, хоч i за старожитнiсть, але не за «чисту старожитнiсть, доцарську, додержавну», не в iм’я вiчного республiканського полiтичного iдеалу, лише аполiтичнi бунти «за царя проти бояр». У сутi речi цим рухом проти класових супротивникiв, за царя проти бояр, за будь-яку державну владу, хоч i чужу, – був i весь наш соцiалiстичний нацiоналiзм,[72 - Молода Украiна. – Ч. 6.] для якого державна iдея була книгою зi сiмома печатками.