Ідеологія

В своiй плебейськiй пошанi до маси вiн навiть радив «залишити кожному… кандидатовi поставити свою програму в згодi з його виборцями» (sic!). Вiн нiколи не е певний i не бачить «нiзвiдки, щоб бiльшiсть народу була тепер за нас», а без цього акцiя для нього неможлива. Але навiть i деспотизм бiльшостi зовсiм не е його iдеалом. Недовiр’я до творчоi ролi дiяльноi меншостi досягае в нього того ступеня, що вiн протестуе проти називання одного симпатичного йому часопису «Волею», бо «Волю» можуть зрозумiти не тiльки як Freiheit, а й як Wille, а це вже – якобiнство i деспотизм! Але з цiею своею наiвною наукою вiн, у своiм пiдсвiдомому «я», був у розбратi; вiн зве себе старим анархiстом-прудонiвцем, чи не единим на всю Європу, де якобiнськi люди пiшли скрiзь i навiть «жалуе, чому не родився деспотом… був би мав бiльший вплив на цiлий ряд молодих поколiнь.

[176 - Переписка М. Драгоманова з М. Павликом. – VI. – С. 190 i VII. – С. 267.]

За це ще докоряв Драгоманову Франко. Драгоманов, на його думку, «не злучив в одну органiчну цiлiсть думок специфiчного росiйського хлопофiльства… На його думку суспiльство – це власне тiльки продукт робочих, у нашому краю хлопських мас.

Переважно бiлоручки в нього, як i в бiльшостi росiйських соцiологiв тiеi доби, iдентифiкуються з експлуататорами i п’явками народу… Невiдрадний росiянин, вiн завжди стояв на вiрi в якусь мiстичну «волю народа» i його вроджену iнстинктову здiбнiсть до осягнення «правди» в суспiльних вiдносинах. Їй, народнiй масi, i треба було лишити «будову нового ладу». Вiн занадто вузько розумiв поняття суспiльностi, занадто низько ставив вагу та роль iнтелiгенцii.[177 - ЛНВ (стаття І. Франка про М. Драгоманова). – 1906.]

Цей погляд Драгоманова дуже завадив формуванню полiтичноi психологii наступних поколiнь. Тим поглядом i досi переймаються в нас всi лiвi групи, як у Великiй Украiнi, так i в Галичинi. Той погляд, що вiдкидае творчу роль активноi меншостi (iнтелiгенцii Франка), е й досi причиною боягузтва наших нацiональних верхiв, невмiння активно вести за собою маси; страху виступити в конкретний момент з iдеологiею, у масi непопулярною; причиною iхнього безнадiйного опортунiзму, який, щоб бути з народом у момент iсторичних поразок, обов’язково прагне в Каноссу… Нашiй нацiональнiй меншостi бракувало чеснот, потрiбних будь-якiй аристократii; вiдваги вибирати та наказувати: наш Гриць завжди ховався за плiт громадськоi думки i волi народу.