Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки

Засвiдчують i те, що в храмi Сонця аборигени зберiгали чотири сувоi, на яких були записанi й намальованi фiгури iнкiв з портретами iхнiх дружин i родичiв; на облямiвцi – iсторiя того, що вiдбувалося в життi кожного iнка. На жаль, жодноi iероглiфiчноi пам’ятки до нас не дiйшло. Не дiйшли нi дошки з письмом, нi сувоi. Можливо, вони перебувають на днi океану. Адже судна, на яких везли до Іспанii награбованi скарби, часто тонули.

Плем’я iрокезiв користувалось письмом вампуа. Принцип його творення такий. На стрiчку або пасок з ниток нанизували кольоровi черепашки, рiзнi за формою i розмiром.

Інодi вампуа налiчував по шiсть-сiм тисяч черепашок. Черепашки бiлого кольору вказували на гарне здоров’я, гаразди. Черепашки темного кольору пророкували горе, хворобу, ворожнечу i навiть смерть. Поеднання рiзного кольору черепашок, створюючи хитромудрi вiзерунки, несли змiст, зрозумiлий iрокезам.

У часи раннього Середньовiччя писали здебiльшого на деревi, каменi та воскових табличках. Щоправда, на останнiх писали незначущi речi.

Так, епископ Августин Гiпонський (V ст.) у листi до свого друга просить вибачення за те, що пише на пергаменi, а не воскових табличках, бо напередоднi надiслав iх дядьковi з листом.

Пiзнiше таблички широко використовувались у школах i унiверситетах. «Клiрику! Немовби подругу тримай бiла стегна свого табличку!», – повчав школяра фiлософ Анiцiй Боецiй (480–524).

На деяких мiнiатюрах рукописiв бачимо школярiв з табличками в руках. Однi таблички прямокутноi форми, iншi – зi заокругленням угорi.

Велика потреба у воскових табличках сприяла появi майстрiв-ремiсникiв з iхнього виготовлення. У «Книзi ремесел» (Париж) виписаний статут, в якому йдеться про стандарти табличок та жиру, яким iх наповнювали.

Через те, що на табличках вели тимчасовi записи, то iх не колекцiонували i не зберiгали. З цiеi причини табличок до нас дiйшло дуже мало. Наприклад, за часiв Радянського Союзу в Державному Домському музеi Риги зберiгалося три таблички, в Державнiй публiчнiй бiблiотецi iменi Салтикова-Щедрiна, що в Ленiнградi, – одна.

Камiнь i метал, як тривкi матерiали, найдовше зберiгають письмовi знаки. Їх знаходять на стiнах будинкiв, дверях церкви, надгробних каменях, мiських воротах, на щитах, гербах, браслетах, дзвонах, коронах, посудi, медалях. Із надписiв ми дiзнаемося про життя-буття тодiшнiх людей, iхнi проблеми. Таких надписiв, особливо датованих ХІ – ХІІ ст., дiйшло чимало. Також писали на папiрусi та пергаменi.