Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки

Нинi, коли Украiнська держава прагне повернути колишню славу, вiн надзвичайно потужний. А це «пояснюеться не лише високими поетичними достоiнствами давньоруськоi поеми, – наголосив С. Воiнов, коли виступав перед студентами Киево-Могилянськоi академii. – Кожен рядок Ігоревоi пiснi пронизаний палкою любов’ю до рiдноi землi, тривогою за ii долю, почуттям глибокого громадянського патрiотизму. Поема притягуе читачiв i як iсторичне джерело. Сприяе популярностi також ii загадковiсть, що прихована в численних «темних мiсцях» i навколо iменi невiдомого автора».

В основу «Слова…» покладено сюжет про невдалий похiд князя Ігоря проти половцiв, що закiнчився поразкою руського вiйська. Ігорiв похiд зафiксовано в Лаврентiiвському [1], Іпатському [2] i бiльш пiзньому Радзивiлiвському [3] лiтописах.

За свiдченнями лiтописцiв, 23 квiтня 1185 року, у вiвторок, Ігор Святославич Новгород-Сiверський, син його Володимир Путивльський i племiнник Святослав Ольгович Рильський разом iз надiсланими вiд Ярослава Всеволодича Чернiгiвського дружинами ковуiв виступили в похiд на половцiв без погодження з киiвським князем Святославом.

1 травня, коли руське вiйсько дiйшло до Дiнця, сталося сонячне затемнення, що тодiшнiй люд сприймав як пряме вiщування невдачi. Але Ігор коней не повернув. Бiля Оскола вiн два днi чекав свого брата князя Всеволода, котрий вирушив iз Курська. Несподiвано руськi сторожi доповiли, що половцi налаштованi битися. Сторожi радили бiй не тримати, а вертатися додому. Ігор вiдповiв: «Якщо нам, не бившися з ними, вернутися додому, то сором нам буде гiрше смертi. Хай як нам Бог дасть». [2, 337]

Перше зiткнення руських iз половцями вiдбулося в районi рiчок Сюурлiю i Сальницi. Вiйсько Ігоря у шiсть полкiв вишикувалося з полком Ігоря посерединi, виставивши вiдбiрних стрiльцiв. Князь звернувся до воякiв з коротким словом: «Браття! Сього ми шукали есмо! Тож ударимо!». [2, 338]

Битва закiнчилася перемогою руських. Їхнi полки погналися за половцями: розграбували iхнi вежi, а людей захопили у полон.

Другого дня, на свiтанку, половецькi полки оточили руських з усiх бокiв «як бори». Промова Ігоря, сповнена турботою про «чорних», нагадувала слово Мономаха. За наказом Ігоря вiйсько пiшки пересувалося до Дiнця. Вояки не переганяли один одного й не вiдставали. Ігор у бою зазнав поранення в руку.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.