Плисти проти течії. Том 2

Цей Учитель однiею притчею, одним символiчним висловленням – «зуби в собаки бiлi, як перли» – дав своiм учням урок, що пережив багато столiть, урок, що може допомогти бiльше, нiж сотнi списаних сторiнок.

Таке ставлення до символiв характерне для стародавнього свiту в цiлому. Воно зустрiчаеться i в Америцi, наприклад, у Мексицi, у мiфi про Кетцалькоатля – пернатого змiя, а також у перуанських мiфах про тюленiв, що пере носять душi людей з узбережжя на священнi острови.

Усi цi мiфи – не вигадка; вони носii, посудини, форми, за допомогою яких виражаються внутрiшнi дii, дii метаiсторичнi, якi дозволяють налагодити зв’язок iз Природою.

Той, хто зумiв прожити мiф, хто здiйснював дивовижнi подвиги, – герой, святий, надлюдина.

Згадаемо знамениту битву в ущелинi Фермопiли – реальну iсторичну подiю. Ми знаемо, що така битва була, але що вплинуло на ii результат? І навiть не на сам результат, тому що вiдомо, що Леонiд ii програв, i перси все-таки ввiйшли в Грецiю. Так що ж важливе в цiй битвi при Фермопiлах? Важливим е мiф, героiзм царя, який, захищаючи закон, прийняв смерть разом зi своiми воiнами (а iх було всього триста), важлива любов царя Леонiда до своiх людей i iхня довiра до нього; важливе почуття вiдданостi й вiрностi своему обов‘язку.

Опiвднi, коли настав час обiдати, воiни запитали Леонiда:

– Пане, чи варто добре поiсти перед битвою?

– Поiжте небагато, – вiдповiв вiн, – тому що цiеi ночi ми будемо бенкетувати з Плутоном, богом померлих.

– Сьогоднi вночi? А ти будеш на цьому бенкетi?

– Я буду з вами.

– Виходить, цiеi ночi ми повечеряемо разом iз Плутоном i нашим царем.

Цi люди не боялися смертi, вони пiшли на бiй, виступили проти величезноi армii, натхненнi мiфом. Не знаю, чи чекав Плутон iхньоi появи, чи змогли вони повечеряти разом iз ним… Але хiба ми трохи не заздримо цим воiнам, якi, маючи всього триста душ, боролися проти мiльйонноi армii? Хiба ми не в змозi вiдчути моральну силу тих, хто зумiв померти, захищаючи свою батькiвщину i своi закони?

Настали часи демiфологiзацii, часи карликократii, панування дрiб’язкового.

Сьогоднi кожен заявляе про своi права, але не говорить про обов‘язок; кожен, через власний егоiзм, прагне порятувати самого себе й те, до чого вiн прив’язаний. Ми втратили здатнiсть захоплюватись почуттями спартанськоi матерi, що порадила синовi, який сказав, що в нього короткий меч, подовжити його, зробивши крок назустрiч супротивнику. Інший мiф розповiдае про матiр, сини якоi захищали Рим.