Одна хвилина для нісенітниць

Нахилившись до неi, вiн сказав:

– Та хiба ви вiрите в астрологiю?

– Власне, – вiдповiла та, – я вiрю у все потроху.

***

Хтось спитав у Майстра, чи вiрить вiн в удачу.

– Безперечно, – вiдповiв вiн, лукаво зблиснувши очима. – Як ще можна пояснити успiх людей, якi тобi не подобаються?

***

Майстер нещадно критикував тих, хто упивався власною образою або жалiстю до себе:

«Образа – нiщо, – казав вiн, – якщо не виявляти наполегливостi у тому, аби пам’ятати про неi».

***

Майстер якось розповiв про жiнку, яка поскаржилася в полiцiю на те, що ii згвалтували.

– Опишiть цього чоловiка, – сказав полiцейський.

– Почати з того, що вiн був iдiот!

– Що ви сказали, панi? Ідiот?

– Так-так. Нi на що не здатен – доводилося самiй допомагати тому телепневi.

Історiя ця вже не видавалася такою смiшною, коли Майстер додав:

– Щоразу, як ображаетеся на щось, з’ясуйте, чим саме ви допомогли образниковi.

Це зауваження викликало бурю протесту, тож вiн додав:

– Чи може хтось образити вас, якщо ви вiдмовляетеся ображатися?

***

Коли Майстра запитали, як слiд користуватися Писанням, вiн у вiдповiдь згадав iсторiю з тих часiв, коли ще був шкiльним учителем й захопив зненацька своiх учнiв таким питанням: «Як можна визначити висоту будинку за допомогою барометра-анероiда?»

Один здiбний хлопчина тут же вiдповiв: «Я б прив’язав барометра до линви, опустив би його на тiй линвi, а потiм замiряв ii довжину».

«Винахiдливий у своему невiданнi», – так прокоментував Майстер цю вiдповiдь.

А потiм додав: «Такими е винахiдливiсть i невiдання тих, хто користуеться своiм розумом, аби зрозумiти Святе Письмо, яке в головi можна «зрозумiти» не бiльше, нiж захiд сонця чи океан, чи шелестiння нiчного вiтру в деревах».

***

«Люди не хочуть вiдмовлятися вiд своiх ревнощiв та образ, тривоги та почуття провини, бо що цi негативнi емоцii надають iм «драйву», допомагають вiдчути «смак життя»», сказав Майстер.

І навiв ось який приклад:

Мiсцевий поштар, аби скоротити собi дорогу, iде навпростець через пасовисько. Його помiчае бик i кидаеться навздогiн. Бiдаха ледь-ледь устигае дiстатися загорожi.

– Ще трохи, й зачепив би тебе рогами? – питае старого листоношу Майстер, що спостерiгав за цiею сценою.

– Еге ж, – вiдповiдае той вiддихуючись, – Щоразу так: ще трохи, й зачепить.