Одна хвилина для нісенітниць

А однiй групi вiруючих, що прийшли повитрiщатися на нього й попросити благословення, вiн сказав iз пустотливою усмiшкою: «Нехай свiт Божий назавжди лишить вас спокою!»

***

Повернувшись iз подорожi, Майстер подiлився одним дорожнiм враженням, яке йому видалося алегорiею самого життя.

Пiд час короткоi зупинки вiн пiдiйшов до вуличноi закусочноi, де вже були виставленi страви: смачнi супи, пахучi каррi, й рiзноманiтнi наiдки, вiд яких просто неможливо було вiдвести очей.

Вiн замовив суп.

– Ви з цього автобуса? – запитала у нього огрядна продавчиня. Майстер кивнув.

– Тодi супу не наллю – не просiть.

– А як щодо гарячого каррi з паровим рисом? – здивувавшись ii вiдповiдi, спитав Майстер.

– В жодному разi, якщо ви з цього автобуса. Можете взяти бутерброди. Я готувала цi страви увесь ранок, а на те, щоб з’iсти iх, у вас е не бiльше десяти хвилин. Я не хочу, щоби ви iли те, чим не зможете по-справжньому насолодитися, через брак часу.

***

У Майстровi не було нiчого бундючного чи пафосного. Дикий, розкотистий регiт повсякчас переривав його мову, що неабияк бентежило тих, хто сприймав усерйоз власну духовнiсть – i самих себе.

Один розчарований вiдвiдувач висловився про нього так:

– Цей чоловiк – блазень!

– Аж нiяк, – сказав у вiдповiдь Майстрiв учень. – Ти не помiтив головного: блазень заставляе тебе смiятися над ним, а Майстер робить так, щоби ти посмiявся над собою!

***

– Як можна навчитися довiряти Провидiнню?

– Довiряти Провидiнню, – сказав Майстер, – все одно, що зайти в дорогий ресторан, не маючи жодного цента в кишенi, i з’iсти десяток устриць з надiею знайти перлину, щоби оплатити рахунок!

***

Учнiв обурювало, що всяке релiгiйне поклонiння Майстер вважав за непотрiб.

«Знайдiть собi об’ект для величання, – постiйно повторював вiн, – i ви благочестиво вiдвернете свою увагу вiд того, що е суттево важливим, а саме вiд усвiдомлення, яке веде до любовi».

Одному вiдвiдувачевi, який, побачивши Майстра, нiяк не мiг прийти до тями вiд благоговiйного захвату, Майстер запропонував банан. Але вiдвiдувач прийняв банан iз такою поштивiстю, що навiть не знав, що з ним робити.

Коли Майстровi сказали про це, вiн вiдповiв у характернiй для себе манерi:

– Скажiть тому телепневi, щоби вiн його з’iв.