Коханець леді Чаттерлі

– Авжеж, так, дякую, ваша свiтлосте! Я вирiс тута… – вiн знову злегка вклонився, вiдвернувся вiд неi й вiдступив убiк, щоб узятись за крiсло. Коли вiн вимовляв останнi слова, його голос раптом зазвучав по-тутешньому протяжно, – мабуть, вiн зробив це, глузуючи, оскiльки до того в його вимовi не було й тiнi мiсцевого дiалекту. Вiн виглядав майже як джентльмен. У будь-якому разi це був незвичайний чоловiк – меткий, спритний, але вiдчужений i досить самовпевнений.

Клiффорд завiв свiй маленький мотор, Мелорз обережно розвернув крiсло i скерував його у бiк схилу, що полого спускався до темних заростей лiщини.

– Це все, сер Клiффорд? – спитав вiн.

– Нi, ви краще проведiть нас, на той випадок, якщо крiсло застрягне. Мотор не досить потужний для пiдйому.

Мелорз зиркнув довкола, шукаючи свого собаку… Промовистий погляд. Спанiель глянув на нього i приязно ворухнув хвостом. Легка посмiшка, глузлива, трохи в’iдлива, але й ласкава водночас, промайнула в чоловiчому поглядi, потiм зникла, i його обличчя знову стало непроникним.

Вони швидко йшли вниз пагорбовим схилом, лiсник тримав руку на поруччi крiсла, скеровуючи його. Вiн скидався радше на вiльного солдата, а не на слугу. І щось у ньому нагадало Коннi про Томмi Дьюкса.

Пiдiйшовши до заростей лiщини, Коннi раптом вибiгла уперед i вiдчинила паркову браму. Коли вона стояла, пiдтримуючи хвiртку, двое чоловiкiв мимохiдь подивилися на неi: Клiффорд – трохи несхвально, а той чоловiк – з холодною цiкавiстю, знову нiби вирiшуючи, чого вона варта.

Клiффорд зупинив крiсло, тiльки-но вони опинилися за брамою, i чоловiк швидко, чемно повернувся, щоб ii зачинити.

– Чого ти побiгла вiдчиняти? – спитав Клiффорд спокiйним холодним тоном, показуючи, що вiн невдоволений. – Мелорз сам мiг це зробити.

– Я думала, ви пiдете прямо вперед, – сказала Коннi.

– І залишимо тебе бiгти позаду? – спитав Клiффорд.

– О, та я люблю часом побiгати!

Мелорз знову взявся за крiсло з тим самим незворушним виглядом, але Коннi вiдчула, що вiн усе помiтив. Штовхаючи крiсло вгору на пагорб, яким починався парк, вiн дихав дуже часто, ледь вiдкривши рота. Вiн, напевне, був досить кволим. Зовнi нiби пашить здоров’ям, але хворобливий i ослаблений. Їi жiночий iнстинкт вiдчув це.

Коннi вiдступила назад, щоб дати крiслу проiхати.