Коханець леді Чаттерлі

Що ж до Майклiса, то вiн був неперевершений: так само меланхолiйний, уважний, вiдчужений, як i минулого вечора, безмежно далекий вiд господарiв будинку, вiн терпляче пiдтримував звичайну гру, але нi на мить не наближався до них. Коннi здалося, що вiн забув про сьогоднiшнiй ранок. Але вiн не забув. Просто вiн знав свое мiсце… те саме довiчне мiсце надворi, вiдведене для вiчних вигнанцiв. Тому вiн не приймав цю любовну iсторiю надто близько до серця. Вiн знав, що це не перетворить його з безпритульного пса, хай навiть у золотому нашийнику, на зручного домашнього песика.

Рiч у тому, що десь у глибинi душi вiн справдi був вигнанцем, був поза суспiльством i усвiдомлював це, тому не мало значення, що зовнi вiн був витвором Бонд-стрит. Самотнiсть була йому потрiбна, так само як зовнiшне благополуччя i спiлкування зi свiтськими людьми.

Але випадкова любовна пригода – як вiдпочинок, як втiха – теж непогана рiч, i вiн не хотiв бути невдячним. Навпаки, вiн вiдчував за цю несподiвану частку природноi доброти таку розпачливу, болючу вдячнiсть – аж до слiз.

За блiдим, незворушним, зневiреним обличчям його дитяча душа схлипувала вiд вдячностi жiнцi й палко бажала знов притулитись до неi. І так само ця знедолена душа знала, що вiн все одно залишиться вiльним.

Вiн знайшов можливiсть пiдiйти до неi, коли в залi запалювали свiчки.

– Можна, я прийду?

– Я сама прийду до тебе, – вiдповiла вона.

– О так!..

Вiн ждав ii досить довго… але вона прийшла.

Вiн належав до того типу збуджених, палких коханцiв, якi швидко досягають вершини насолоди i одразу ж кiнчають.

Було щось дивно дитяче й беззахисне у його оголеному тiлi – голизна дитини. Єдиним його захистом були iронiя та хитрiсть, iнстинктивна хитрiсть; а без них вiн здавався нiби двiчi оголеним, немов дитина з незрiлим, нiжним тiлом, що безпомiчно тремтить.

Вiн збуджував у жiнцi дику пристрасть i жагу, i нестямну, несамовиту тiлесну жадобу. Проте ii тiлесного бажання вiн не задовольняв; вiн завжди дуже швидко доходив до кiнця, а потiм безсило падав iй на груди, намагаючись вiдновити бодай частку своiх сил, поки вона лежала застигла, розчарована, розгублена.

Але скоро вона навчилася стримувати його, утримувати його там, всерединi, коли його оргазм уже минув. І тодi вiн виявився щедрим i навдивовижу сильним, твердо стояв у нiй i вiддавав iй себе, поки вона активно, пристрасно, шалено досягала вершини власноi насолоди.